Дві сестри. Книга перша. Розплата

Глава 29

Белл приніс рахунок, коли Кетрін ще взувалася.

Вона сиділа біля дверей каюти, щоб не будити сестру. Один черевик устигла натягти, другий затиснула між колінами. Белл подивився на її босу ногу, потім простяг аркуш.

— Той, що мало дає, хоче ще й пізніше заплатити.

Кетрін узяла рахунок. Унизу, під учорашньою сумою, з’явився новий рядок: решта після приймання товару в Порт-Ройялі. Вона перечитала його, підняла очі.

— А вчора?
— Половину тут. Тепер чверть. Каже, покупець надійний.
— Нехай покупець і почекає його грошей.

Белл потер щелепу. Він не голився кілька днів, і пальці зашурхотіли по щетині.

— Може почекати. Ми теж?

Кетрін опустила черевик на палубу. За відчиненим люком хтось пересував порожню бочку; зі щогли долинав голос Джонні, який просив подати йому кінець. Сонце ще не дісталося корми, але біля носа вже світилася вузька смуга дошок.

Учора вони з Беллом порахували дорогу двічі. Йти порожняком можна було. Після води, харчів і витрат у наступній гавані лишалося так мало, що будь-яка порвана снасть знову змусила б шукати позики. Кетрін ще мала власні гроші, та після Ла-Калети гаманець став помітно легшим.

— Скільки він хоче везти?
— Дванадцять тюків полотна. І шість бухт линви. Усе вже на складі.
— Хто приймає?
— Чоловік біля вітрильної майстерні, на схід від ринку. Ім’я тут.

Вона знайшла його в середині аркуша. Незнайоме. Адреса була записана докладно, аж до двору з криницею.

— Підемо разом. Спершу заскочимо до Обера й знайдемо лікаря.
— Еліс повеземо?
— Лікаря привеземо сюди. Досить її вчора носили.

За дверима тихо рипнуло ліжко.

— Я чую, — сказала сестра.

Кетрін нахилилася по черевик.

— Добре. Тоді не доведеться повторювати.

Белл сховав усмішку, забираючи рахунок.

* * *

У Обера вже вантажили човен. Помічник підкочував до краю пристані бочку, двоє веслярів унизу сварилися, куди її ставити. Кетрін упізнала один зі згортків, які бачила в крамниці напередодні: вітрильна нитка, голки, шматки полотна на латки. Моро діставав свої припаси вчасно.

Вона пройшла повз, не зупиняючись. Белл лишився біля дверей, поки Обер провів її за прилавок.

Крамар одразу глянув на вулицю.

— Він приходив до вас?
— Ми зустрілися.
— І що сказав?

Кетрін поклала долоню на край прилавка. На дереві лежала купка мідних монет; Обер прикрив їх ганчіркою, наче розмова могла затягнутися.

— Ми дізналися те, за чим прийшли. Я прошу вас поки не розповідати про листи покупцям. І не показувати нікому свій запис, якщо у вас лишилася копія.

Обер повільно випростався.

— Ви ж учора хотіли, щоб я підписав.
— Хотіли. Запис залишається в нас. Але тепер ми пообіцяли не поширювати цієї історії на Тортузі.
— За нього просите?
— За нашу домовленість.

Крамар подивився на неї уважніше. Знизу вдарила об борт бочка; він підняв палець, прислухався й гукнув помічникові, щоб той узяв мотузку, а не спускав на руках.

— Мені теж не потрібні розмови, що я пишу людям про померлих родичів, — сказав він, повертаючись. — Але якщо прийдуть питати, брехати не стану.
— Цього я не прошу.

Обер прибрав ганчірку з монет.

— Сам говорити не буду.

Кетрін подякувала. Про Кольєра не сказала нічого. Запитала, де знайти лікаря, який погодиться приїхати на шлюп, і записала адресу на звороті старого рахунку.

Надворі Белл ступив їй назустріч.

— Овен знає?
— Скажу, коли повернемося.
— Він не базікатиме.
— Знаю. Але має почути від мене.

Повз них пронесли другу бухту линви. Кетрін відступила до стіни. Човен із припасами ще стояв унизу, і їй на мить захотілося дочекатися, куди він піде. Вона відвернулася й рушила за Беллом до складу.

* * *

Власник полотна виявився невисоким чоловіком із чисто виголеним підборіддям і темними півмісяцями під нігтями. Він сам допомагав перев’язувати тюки. Побачивши Белла, підвівся, витер руки об фартух і почав пояснювати умови ще до того, як Кетрін назвалася.

Вона дала йому закінчити. Потім попросила показати товар.

Тюки лежали в два ряди на підкладених дошках. Під нижнім деревина потемніла. Кетрін присіла, торкнулася пальцями підлоги й попросила розв’язати саме його.

— Зверху сухий, — сказав господар.
— Тому й прошу знизу.

Белл допоміг перевернути тюк. Полотно біля шва було вогке. Не гниле, але якщо замкнути його в трюмі на кілька днів, покупець міг знайти причину залишити частину грошей собі.

— Цей просушите, — сказала Кетрін. — Решту теж перевіримо. Плата наполовину тут, наполовину після вивантаження. Човни й людей для навантаження даєте ви.

Господар узяв рахунок у Белла.

— За таку ціну ще й човни?
— За таку ціну ви доправляєте товар до борту.
— Можна знайти інше судно.
— Можна.

Він чекав. Кетрін відчувала, як Белл стоїть поруч, трохи позаду. Їй дуже хотілося сказати, що вийти вони можуть швидко, що вантаж невеликий, що їм однаково до Порт-Ройяла. Вона натомість підняла з підлоги відрізаний кінець обв’язки й поклала на тюк.

Господар глянув на полотно.

— Завтра не висохне.
— Якщо розгорнете зараз, побачимо після полудня. А вийдемо післязавтра на світанку. Товар має бути на борту до завтрашнього вечора.

Чоловік потер пальцями край паперу.

— Човен один.
— Возитиме кілька разів, — сказав Белл. — Ми не просимо весь трюм за один раз.

Домовлялися ще довго. Господар спробував додати два невеликі ящики, які стояли під лавою; Кетрін попросила назвати вміст і плату за них, після чого ящики лишилися на місці. Коли дійшли до підписів, вона звірила кількість тюків, бухт і місце вивантаження. Слово «решта» змусила замінити точною сумою. Першу половину грошей господар відрахував тут-таки; Белл перерахував їх, перш ніж сховати.

На вулиці Белл узяв у неї складений примірник.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше