Коли човен повернувся, Еліс спершу порахувала людей.
Четверо. Белл на кормі, двоє на веслах, Рід сидить боком, притримуючи капелюха. Один із матросів озирнувся на шлюп і підняв руку. Кетрін уже йшла до борту.
Еліс взяла палицю, але підводитися не стала. Після того як човен зник за мисом, вона двічі просила допомогти їй пройти до іншого краю палуби. Звідти не було видно нічого нового; нога боліла сильніше, а Овен другого разу просто переніс її ящик ближче до борту.
Тепер скринька стояла біля неї, притиснута згорнутим покривалом. Еліс поклала на кришку долоню.
Рід піднявся першим. Белл подав йому капелюха, вибрався слідом і повернувся допомогти з линвою. Обидва веслярі лишилися в човні, поки його закріпили біля шлюпа.
— Знайшли? — спитала Кетрін.
Белл кивнув у бік Ріда.
— Говорили.
Старий підійшов до Еліс. Сів на лаву й витер долонею мокру шию.
— Він погодився. Сьогодні, до заходу сонця. Біля головної пристані, у корчмі, де їдять вітрильники. Там нижній двір відкритий до води. Ти знаєш.
Еліс кивнула. Знала низькі столи, мотузку з ганчірками над кухонними дверима й жирні сліди на камені, де мили посуд.
— Ви на борт не піднімалися?
— Ні. Він вийшов до поруччя. Спершу питав, чи я шукаю роботи. Я сказав, що ти хочеш поговорити.
— А він?
— Запитав, чому не прийшла сама. Сказав про ногу.
Кетрін стояла біля них. Белл, закінчивши з човном, приєднався.
— Судно на воді, — сказав він. — Біля берега, але не витягнуте. На палубі міняли снасть. Якщо захоче вийти, ремонтом його там не затримаєш.
— Скільки людей? — спитала сестра.
— Бачив п’ятьох, крім нього. Решта могли бути внизу або на березі. Не рахував би це за всю команду.
Еліс дивилася на Ріда.
— Він знає, що ми були в Обера?
— Мені не сказав. Про листи я не говорив. І про Кетрін теж.
Старий розправив зім’ятий край капелюха.
— Питав, чи ти ще з Верньє. Я відповів, що вже ні. Після цього він і запропонував зустрітися.
Еліс повільно зняла долоню зі скриньки. Моро міг думати, що вона шукає нового місця. Міг уже все знати й хотіти подивитися, що принесуть. Рід не мав відповіді, і питати ще раз було марно.
— Я поїду, — сказала вона.
Кетрін кивнула, наче іншого й не чекала.
— Я з тобою. Белл, залишишся тут. Човном підемо ми з Еліс, Рід та Овен; гребтимуть двоє матросів.
— Овенові його нога ще знадобиться, — озвався тесля з-за їхніх спин.
Еліс обернулася. Він тримав невелику дошку, яку приніс, мабуть, ще до повернення човна.
— До корчми близько, — сказала Кетрін. — По вулицях ходити не будемо.
— Знаю. Я про те, що бігати за вами не стану.
Він поклав дошку біля ящика.
— Це під твою ногу в човен. Бо минулого разу тримали на руках, а потім ще ти сердита.
Еліс подивилася на гладко обструганий край.
— Я не на вас сердилася.
— Нам від того не легше.
Рід усміхнувся. Еліс теж спробувала, але тільки притиснула губи. Овен нахилився приміряти дошку до висоти ящика й більше нічого не сказав.
* * *
У каюті Кетрін розгорнула чистий аркуш. Еліс сиділа на ліжку й диктувала їй короткий запис Обера. Сестра переписувала повільно, залишаючи між рядками більше місця, ніж треба. Коли закінчила, вони звірили кожне слово.
— Навіщо копія? — спитала Еліс, хоча вже здогадувалася.
— Оригінал лишимо тут. Якщо Моро потягнеться до паперу, я не хочу хапати його за руку через єдиний підпис.
Кетрін поклала Оберів запис у скриньку. Туди ж повернула першу відповідь та копії їхніх вихідних листів. Другу відповідь, ту, яку писав крамар, подала Еліс.
— Цей візьмемо?
— Так. Хочу, щоб побачив.
Еліс загорнула його разом зі свіжою копією свідчення в полотно й прибрала до торби. Скриньку Кетрін поставила на полицю, де та стояла раніше.
За відчиненими дверима Овен сперечався з веслярем, як краще закріпити дошку. У каюті стало душно. Еліс розстебнула комір, потім знову застебнула.
— Що ти йому скажеш? — спитала Кетрін.
Вона думала про це весь день. У крамниці знала, про що питати. Тепер усі запитання починалися з одного слова: навіщо. Від нього хотілося кричати ще до того, як Моро відкриє рота.
— Спитаю про людину, яка нібито ходила до Джоан. Нехай спершу назве її.
— А якщо почне брехати?
— Покажу лист.
— Добре.
Кетрін узяла зі столу свій пояс із ножем у піхвах. Еліс простежила за її руками.
— Ти збираєшся…
— Ні. Але й без зброї до його людей не піду. Якщо захочеш закінчити розмову, скажеш мені. Поїдемо назад.
Еліс кивнула. Сестра ще мить стояла біля столу, тоді присіла навпочіпки, щоб подивитися їй в обличчя.
— Я дам тобі говорити.
Від цього стало трохи легше. Еліс давно не була дівчинкою, яку Моро посунув від румпеля, та поруч із Кетрін іноді ловила себе на тому, що чекає: сестра зараз усе владнає. Сьогодні їй цього не хотілося.
Вона простягнула руку. Кетрін допомогла підвестися.
До берега вирушили шестеро в судновому човні: Еліс, Кетрін, Рід, Овен і двоє матросів на веслах. Белл лишився командувати «Боривітром» на якірній стоянці. Еліс посадили так, щоб хвора нога лежала на закріпленій дошці. Поки відходили від борту, вона дивилася, як Белл піднімає руку на прощання. Потім шлюп закрила корма сусіднього судна.
* * *
У нижньому дворі корчми ще не запалювали ламп. Сонце било в одну стіну, інша вже була в затінку; від кухні тягло смаженою рибою й димом. Троє чоловіків за дальнім столом їли просто зі спільної миски. Один тримав між колін вузький згорток полотна, щоб не забруднити.
Від місця висадки до двору було кілька десятків кроків. Еліс пройшла їх між Кетрін та Овеном, зупинившись лише раз. Веслярі залишилися біля човна; Овен, допомігши їй сісти, влаштувався за сусіднім столом, звідки бачив і вихід на пристань, і кухонні двері. Рід сів поруч із Еліс. Кетрін — із другого боку столу, обличчям до вулиці.