Дві сестри. Книга перша. Розплата

Глава 23

Еліс устигла поставити здорову ногу на підлогу, коли Кетрін повернулася.

— Куди?
— До капітана. Він же покликав.
— Він іде сюди.

Вона відсунула торбу, яка заважала сестрі сісти поруч. Від руху заболіло в травмованій щиколотці; Еліс обережно влаштувала хвору ногу на згорнутій парусині й знову відкинулася до стіни. Кетрін помітила, але нічого не сказала. Поклала листа Джоан на стіл, подалі від чорнильниці.

Верньє ввійшов із розпискою Дені в руці. Двері причинив ногою, звільнив собі стілець і сів. Еліс машинально випросталася.

— Арно мені розповів, як ви домовилися, — сказав він. — І Дені теж.

Вона кивнула. На краєчку столу лишилася чорнильна пляма від пера, яке вони щойно позичали. Еліс хотіла витерти її, але не знайшла ганчірки й поклала руки на коліна.

— Я дозволив розпитати про книгу. Ти вирішила, що цього досить, аби забратися до комори.
— Я знала, що ви не дозволяли.
— Знала.

Він розгорнув розписку, але дивився на Еліс.

— Кемп найнятий там рахувати товар. Я прийшов по свою тару. А тепер він сидить на моєму судні з обпеченою рукою й питає, чи віддам я книгу, яку забрала моя людина.

Еліс глянула під стіл.

— Я винесла її з вогню.
— А до вогню?

Вона підняла очі.

— Переписувала. Він мене застав.

Верньє почекав. Еліс знала цю його звичку: якщо почати виправдовуватися, він дасть договорити все, навіть те, чого краще було не казати. Вона притиснула долоню до коліна.

— Я сама вирішила туди йти. Кемп мене не впускав. І Люк нагору пішов уже під час пожежі.

Кетрін ворухнулася поруч.

— Пожежа почалася через мене.

Капітан повернув голову. Еліс дивилася на сестрин профіль, поки та розповідала про навіс, віз і запізнілу спробу зупинити Гарріса. Кетрін говорила рівно. На слові «галерея» замовкла, провела пальцями по зап’ястку й продовжила.

Верньє поклав розписку на стіл.

— Ви бачили мою людину нагорі?
— Ні. Про Еліс не знала.
— Там і без неї були люди.
— Так.

Еліс відчула, як напружилася Кетрінина нога біля її стегна. Хотілося взяти сестру за руку. Вона не взяла.

— Тих, кого вивезли наші, оглянув кухар, — сказала Кетрін. — Белл шукає допомогу на березі. Я заплачу за лікування. За Кемпа теж.
— Поговоріть із ним самі. Я не обіцятиму за вас.
— Поговорю.

Капітан потер край столу великим пальцем, помітив чорнило й витер руку об клапоть біля вікна. Еліс стежила за цим рухом, вдячна за коротку перерву.

— Покажіть, заради чого все це.

Кетрін підняла мішок. Книга важко лягла на стіл; Верньє посунув чорнильницю. Еліс простягнула руку.

— Перший аркуш ледве тримається. Підхопіть, щоб не випав.

Сестра обережно розв’язала полотняну смужку. Від шкіри досі пахло димом. Розгорнула обкладинку, притримала перший аркуш і раптом нахилилася нижче.

— Я знаю цю книгу.

Еліс подалася вперед. Кетрін провела пальцем уздовж стовпчика, не торкаючись чорнила.

— Рахунки зі складу. Я звіряла такі записи, коли батько брав мене до контори.

Вона перегорнула сторінку, потім ще одну. Верньє не квапив. Еліс бачила лише край аркуша й сестрину руку. Коли Кетрін підняла голову, очі в неї були сухі, але нижня губа побіліла там, де вона притиснула її зубами.

— Потрібне ближче до кінця, — сказала Еліс. — У моєму записі є сторінка.

Вона подала покороблений папір. Кетрін знайшла місце, повернула книгу до капітана. Товста риска перетинала сторінку над описом майна.

Верньє прочитав рядок про пакунок. Потім сусідні записи, примітку внизу, знову рядок.

— Хто підписав приймання?
— Тут підпису немає, — відповіла Еліс. — Розписка сорок сім. Кемп сказав, що вона в скрині ключника внизу. Я не дісталася.
— А що в пакунку?
— Не знаю.

Сказати це виявилося важче, ніж зізнатися в проникненні. Вранці вона майже бачила перед собою дозволи, листи, щось із батьковим підписом, що можна було б розгорнути перед людиною й змусити її читати. Тепер перед ними стояло тільки «папери суднові».

Кетрін дістала власні копії, розгорнула на коліні.

— Кольєр працює з домом Ешфорда. Я вже питала про нього в Порт-Ройялі. Його не було. Звідти й прийшла до Кемпа.

Еліс узяла простягнутий аркуш. Інша книга, інша рука; згадка про Ла-Калету. Вона провела пальцем під назвою, тоді повернула папір сестрі.

— Це ти переписувала?
— Так. Оригінали повернула Фенвіку.
— Значить, пакунок міг потрапити до їхньої контори.
— Міг, — сказала Кетрін. — Треба знайти саму розписку.

Верньє закрив книгу, лишивши палець між сторінками.

— Я спитаю Кемпа, чи може дістати її, коли повернеться на берег. Самі ви сьогодні нікуди не підете.

Він дивився на обох. Еліс кивнула першою.

— Книгу хочемо залишити, — сказала Кетрін.

Капітан перевів погляд на ромб у кутку обкладинки.

— Кемп хоче повернути. Тут є рахунки, за які він відповідає.
— Її забрали з нашого дому.
— Я бачу знак. Не знаю, кому вона тепер належить, і вирішувати це за столом не буду. Домовтеся з Кемпом.

Еліс потягнула до себе свій ранковий запис. На згині частина цифри стерлася, хоча тепер, звіривши з книгою, вона знову могла її розібрати.

— Ми перепишемо сторінку повністю, — сказала вона. — І ту, де починається опис. При ньому. Нехай перевірить.

Кетрін обернулася.

— Еліс…
— Нам потрібен запис, який можна показати. Якщо вирвати аркуш, він скаже, що ми самі його підмінили. Якщо лишимо всю книгу, за нею прийдуть сюди.

Вона поклала долоню на обкладинку. Шкіра була шорстка біля краю; під великим пальцем відчувався втиснутий кут ромба.

— Я теж хочу її забрати.

Кетрін подивилася на її руку, потім на капітана.

— Поговоримо з ним, — сказала вона.

Верньє підвівся.

— Покличу. А з тобою, Еліс, ще не закінчили.

Власне ім’я в його голосі прозвучало незвично. Еліс випрямилася знову.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше