На борт Еліс піднімали сидячи в мотузяній петлі. Вона сама просунула під неї здорову ногу, показала Дені, де перекрутився кінець, а коли човен пішов униз, заплющила очі. Мотузка врізалася під пахви. Десь над головою Верньє наказав тягти рівніше.
Палуба торкнулася п’яти. Еліс потягнулася до поручня, але чужі руки вже посадили її на згорнуте вітрило. Від нього пахло сирою парусиною. Звичайний запах «Люсіль», який вона давно перестала помічати; зараз хотілося нахилитися й уткнутися в нього обличчям.
— Рею, дивись на мене.
Капітан присів поруч. За його плечем гойдалася бухта, біля борту знову натяглися мотузки — підіймали Кемпа.
— Де болить?
— Нога. І…
Еліс закашлялася. Верньє дочекався, поки вона зможе вдихнути, тоді подав кухоль. Вода була тепла, з присмаком бочки. Перший ковток не пішов; другий вона втримала.
— Щось іще?
— Надихалась.
Він глянув на неї уважніше. Еліс опустила кухоль. Вона стільки років стежила за кожним закінченням, що тепер почула його раніше, ніж устигла зрозуміти, що сказала.
Кетрін перелізла через борт і відразу повернула до них. Без капелюха, з розтріпаним світлим волоссям, у чужому для Еліс камзолі. Поруч із знайомою щоглою сестра здавалася ще неймовірнішою, ніж у човні. Еліс простягнула руку. Кетрін узяла її й сіла просто на палубу.
— Кетрін Гартлі, — сказала вона капітанові. — З «Боривітра». Дякую, що прийняли нас.
— Батіст Верньє. Хто ви Реєві?
— Сестра.
Капітан подивився на їхні зчеплені руки, потім знову на Еліс.
— Моє ім’я Еліс, — сказала вона.
Біля них замовк матрос, який збирав підйомний кінець. Еліс бачила його босі ступні, стару синю нитку навколо щиколотки. Захотілося підвести коліно, сховати розірваний рукав, повернути собі хоч якусь частину звичного вигляду. Вона тільки стиснула Кетрінині пальці.
Верньє підвівся.
— Спершу роззути. Покличте кухаря. І принесіть води для того, другого.
Кемп сидів біля люка. Дені допомагав йому звільнити руку з куртки, але тканина десь пристала й писар відсмикував плече. Люк уже був на борту; стояв коло них, мокрий до колін. Він не дивився в бік Еліс.
Кухар розпустив шнурівку її черевика, обхопив п’яту. Вона вчепилася у вітрило, завмерла. Кетрін хотіла притримати ногу, та він відсунув її руку.
— Не згинай. Ось так.
Черевик зійшов разом із панчохою. Біля кісточки вже напухло. Еліс дивилася на власну ступню й не могла зрозуміти, як не помітила цього раніше. Кухар обережно торкнувся з одного боку, з другого; вона втягнула повітря крізь зуби.
— Сьогодні на ній не ходи. Далі побачимо.
Він підклав під литку складену парусину, намочив ганчірку. Еліс хотіла спитати, скільки означає «далі», але капітан уже кликав його до Кемпа.
Овен приніс мішок. Не випустив, поки Еліс не поклала долоню на горловину. На його рукаві чорнів довгий слід від драбини; одна холоша була мокра вище за другу.
— Іди сядь, — попросила вона.
— Уже насидівся в човні.
— Тоді постій. Але не над нами.
Він криво всміхнувся. На мить це стало схоже на звичайну сварку, і Еліс ледве не розплакалася знову. Овен поплескав її по плечу, обережніше, ніж колись, і відійшов до борту.
Верньє повернувся, вислуховуючи Дені. Той витяг із-за пазухи зім’ятий папір і пояснював про тару на причалі. Капітан забрав розписку.
— Зараз нікого туди не пошлю. Дочекаємося, поки вщухне пожежа. Тоді заберемо, що лишилося.
— Ми ж сьогодні виходимо, — сказала Еліс.
Звичка нагадати про строк виявилася сильнішою за здоровий глузд. Верньє глянув на її ногу.
— Сьогодні залишаємося на якорі. Про ранок вирішу ввечері.
Вона кивнула. За кормою ще стояв дим. Тепер, із палуби, він здавався тоншим, але нижньої його частини за будівлями не було видно.
— Ти був у коморі? — запитав Верньє.
Еліс підняла голову.
— Була. Без дозволу. Люк мене чекав унизу.
— Він знав, куди ти пішла?
— Так. Але це я…
— Про Арно я спитаю Арно.
Вона замовкла. Кетрін сиділа зовсім близько, торкаючись коліном її стегна. Еліс уперше хотілося, щоб сестра на хвилину відсунулася й не чула цієї розмови.
Верньє подивився на мішок.
— Звідти?
— Книга. Там є запис про наші папери.
— Наші — це Гартлі?
— Так.
Капітан потер перенісся. Еліс уже набрала повітря, щоб пояснити, чому не могла залишити книгу, але знову закашлялася. Кетрін притримала кухоль біля її руки.
— Поки в мою каюту, — сказав Верньє. — Там перевдягнешся. Потім поговоримо. Книгу теж принесеш.
Він повернувся до Кетрін.
— Ваших на березі не лишилося?
— Мої пішли другим човном. На «Боривітер». Взяли ще трьох із факторії. Помічник знає, де мене шукати.
— Якщо пришле човен, нехай підходить із корми. Тут і без нього тісно.
До каюти Еліс донесли Кетрін і Овен. Вона намагалася не зачіпати ногою одвірки й дивилася вниз, на знайомі дошки, які пропливали надто повільно. Біля капітанових дверей Люк подав Овенові її черевик. Еліс побачила його обпечену руку й покликала, але він тільки сказав, що принесе речі.
У каюті було світло. На столі, притиснутий лінійкою, лежав розгорнутий аркуш; із гачка над спальним місцем звисав старий капітанів камзол. Кетрін посадила Еліс, допомогла підняти ногу. Овен поставив книгу під стіл і вийшов, прикривши двері.
Еліс одразу потяглася до ґудзиків.
— Допоможи мені це зняти.
Сестра обережно стягнула з неї сорочку. Обпалений рукав розповзся під пальцями; на шкірі лишилася чорна крихта. Еліс провела рукою під пахвою, намацала край полотна, яким стягувала груди. Вузол не піддавався. Тканина від поту зробилася тугою й слизькою.
Кетрін присіла поруч.
— Тут?
— Збоку. Не тягни, я сама затягла надто…
Вона урвалася, ковтаючи кашель. Сестра підчепила край нігтем, розпустила вузол. Полотно потроху звільняло ребра. Еліс сиділа зі спущеними плечима, поки останній оберт не ліг їй на коліна. Під ним лишилися вологі червоні смуги.