Глава 10

Через чотири дні після виходу із Санта-Інес. Порт-Морант, Ямайка.

Джонні зійшов на причал і ще кілька кроків ступав так, наче дошки мали піднятися йому назустріч. На плечі лежав кінець мотузки, долоні пахли мокрим канатом. Біля третього стовпа він спинився, обернув мотузку навколо дерева й озирнувся до човна.

— Не прив’язуй навіки, — сказав Овен. — Нам сьогодні ще назад.

Тесля підвівся, оберігаючи хвору ногу, й передав йому загорнутий у парусину зламаний румпель. Джонні прийняв довгий згорток на обидві руки. Тепер, коли не треба було тримати ним судно, дерево здавалося напрочуд легким.

На «Боривітрі» вже стояв новий румпель, грубо витесаний на проміжній стоянці. У маленькій рибальській затоці на Еспаньйолі вони купили воду, кілька курей і брус, який господар спочатку не хотів продавати: збирався робити одвірок. Овен оглянув його, наказав перевернути, поскріб ножем і назвав таку ціну, що господар сам приніс пилку. Решту дня Джонні тримав дерево, змітав стружку й слухав, як тесля свариться на сучок. Вийшли наступного ранку. Свіжий шов на вітрилі доробляли вже в морі.

Тепер Овен хотів залізних смуг для підсилення й нових кріплень замість тих, які довелося гнути. Старий румпель ніс ковалеві за зразок.

Із сусіднього човна на них дивився чоловік із кошиком риби.

— Звідки це?
— З корми, — відповів Овен.

Рибалка перестав усміхатися. Джонні мало не засміявся сам, але з води гукнули, і він повернувся до причалу.

Саттон, капітан спаленої «Мерсі», допомагав своєму хворому матросові піднятися сходами. Другого вже вивели на берег. Той сидів на мішку, нахиливши голову між колін, а Крейн тримав над ним капелюх. На палубі шлюпа стало вільніше, коли людей «Мерсі» й обох посильних почали перевозити до міста. За останні дні Джонні звик, що, куди не сядеш, обов’язково потрапиш на чужі ноги.

Том Доул залишився на судні. Вночі плече знову розболілося, він не спав і просив води. Белл послав по чоловіка, який лікував моряків у порту. Пірс міг ходити сам, але з обпаленими руками не зав’язував навіть шнурка на сорочці.

— До коваля, — нагадав Овен. — Не стій.

Джонні перевів згорток під пахву й пішов за ним.

* * *

Коваль працював за крамницею, під навісом, де дим виходив крізь щілини в даху. Він не поспішав брати румпель. Спершу закінчив скобу, поклав її на край ковадла й тільки тоді витер руку об шкіряний фартух.

Овен розгорнув парусину. Коваль нахилився до розщепленого дерева.

— Об мілину?
— Ядром.
— А кермо?
— Ціле.
— Щастить людям.

Він провів пальцем біля кріплення. Джонні побачив темну смугу в заглибині й пригадав руки Кетрін на дереві, але тоді відразу мусив відвернутися до Доула. Поранений матрос учепився йому в рукав так міцно, що після бою Джонні довго розгинав пом’ятий ґудзик. Кров ішла поміж їхніми пальцями; Джонні притискав згорнуту тканину й боявся послабити натиск, хоча Доул кричав, щоб не тиснув так сильно.

— Звідки йшли? — спитав коваль.

Овен назвав бухту. Коваль покликав помічника, звелів принести смугу заліза, і поки той шукав, Джонні встиг розповісти про бриг.

— Десять гармат. І ще три на березі. Ми були за торговцем, а він уже горів. Вони відтягли бриг до мису, щоб його не зачепило. Тоді ми пройшли з другого боку.

Помічник коваля завмер зі смугою в руках.

— Хто горів?
— «Мерсі». Великий корабель.
— Їхній?
— Наш. Тобто не наш, а той, по який ходили.

Коваль узяв у хлопця залізо.

— Не розводь руками над горном. Договорюй уже.

Джонні посунувся до дверей, де було прохолодніше. Розповідати виявилося легше, коли можна було показувати: ось мис, ось бриг, а тут вони. Він поставив на поріг тріску й уламок цегли. Овен тим часом креслив на дошці розміри нових кріплень.

Коли дійшло до човнів, Джонні присів і провів рукою над землею.

— Я кинув їм кінець. Белл спершу не дістав, тоді Пірс підчепив веслом. Нас уже несло, вони позаду, а капітан наказала ще прибрати вітрило, щоб устигли.

Помічник коваля дивився на нього, забувши, що тримає кліщі. Джонні випростався. Уперше після Санта-Інес йому захотілося почати спочатку.

— Потім батарея вдарила. Просто в корму. І капітан із Гаррісом утримали кермо, поки ми виходили.

Овен підняв очі від дошки, але нічого не сказав.

Коваль узяв у помічника кліщі й поклав їх на місце.

— Чи не та висока, зі світлим волоссям? На Лестеровому шлюпі?
— Тепер вона капітан, — сказав Джонні.
— Я чув, що Лестер продався. Думав, судно комусь більшому піде.

Джонні розкрив рота. Овен випередив його:

— До вечора зробиш?
— Смуги — так. Кріплення завтра.
— Смуги нам сьогодні.

Коваль кивнув. Коли вони вийшли, помічник уже переставляв тріску ближче до цеглини й щось показував чоловікові, що приніс поламаний обруч.

* * *

За покупками Овен послав його самого. Дав монети, наказав узяти цибулі, хліба й пів дюжини яєць для Доула, якщо будуть свіжі. Сам пішов назад до судна: майстер, який мав оглянути корму, вже чекав на причалі.

Біля ринку Джонні зустрів Гарріса. Рудий гармаш стояв перед шинком із двома матросами з іншого судна й намагався відтерти з рукава смолу. Поруч на землі лежав мішок із ґнотами.

— Іди сюди, — гукнув він. — Ти ж умієш пояснити, як ми туди влізли.

Жінка в дверях шинку відсунула ногою порожній кошик.

— Пояснюйте всередині. Або не загороджуйте дверей.

Джонні глянув на сонце. До вечірньої вахти було далеко. Яйця він ще не купив.

Усередині пахло смаженою рибою й кислим пивом. За довгим столом сперечалися про вантаж, якого чекали вже другий тиждень. Гарріс сів ближче до дверей, кинув мішок під лаву. Один із його знайомих замовив питво на всіх, і перед Джонні поставили кухоль.

— То у вас жінка командує? — спитав другий.
— Кетрін Гартлі.
— І ви її слухаєте?