Глава 9

Наступного ранку після розмови з Фенвіком. Порт-Морант.

Чоловік, який повернувся з Еспаньйоли, не хотів сідати спиною до дверей. Кетрін пересунула свій стілець, і він зайняв її місце. Перш ніж узяти чашку, спробував пальцем, чи не гаряча ручка.

Його звали Мартін Крейн. Права брова ще не загоїлася, а два передні зуби хитались; він пив обережно, притримуючи губу. Фенвік представив його як свого найнадійнішого посильного й відразу почав пояснювати, скільки часу вони втратили.

— Дайте йому допити, — сказала Кетрін.

Белл стояв біля вікна. На столі лежали обіцяні копії листів і чистий аркуш, який Кетрін посунула Крейнові.

— Намалюйте бухту. Як пам’ятаєте.

Він провів тремку підкову, звузив унизу. На західному виступі поставив три крапки.

— Гармати тут. Низько, майже над водою. «Мерсі» стоїть углибині, за оцим берегом. Звідси її не видно.
— Ви були на ній?
— Двічі. Саттон живий. Люди теж. Їх тримають на судні, шість солдатів при них. Мого товариша посадили в комору на березі. Я його не бачив.

Кетрін повернула малюнок до Белла.

— Що між гарматами й судном?
— Сторожовий бриг. Десять гармат, я порахував порти. Він пропускає рибалок. Торговців зупиняє.

Фенвік потер перенісся.

— Коли надходив перший лист, брига там не було.

Кетрін поклала долоню на копію доручення Коллієра.

— А коли повернувся Крейн?
— Ви однаково хотіли говорити з ним самі.

Вона відсунула доручення.

— Чому вас відпустили? — спитала в посильного.

Крейн дістав із-за пазухи згорнутий папір. Нижній край потемнів від поту. На ньому рукою місцевого начальника було зазначено суму, після сплати якої «Мерсі», вантаж і затриманих належало звільнити. Підпис: Рафаель Сальседо. Печатка вціліла краще за папір.

— Щоб привіз решту. Те, що забрали, зарахували. Ось унизу.

Кетрін дочитала. Потім прочитала ще раз, уже без поспіху.

— Це я візьму. І оригінал доручення.
— Для угоди досить копії, — сказав Фенвік.
— Для ваших рахунків — можливо.

Він підвівся, підійшов до шафи. Крейн нарешті поставив порожню чашку.

* * *

На «Боривітрі» слухали до кінця. Кетрін показала малюнок, назвала гармати, людей під вартою, суму й торговий дім, якому належав вантаж. Розповіла про батьківське майно, вивезене возами Ешфорда. Овен сидів на перевернутому відрі й повільно згортав обрізок нитки між пальцями.

— Я хочу побачити їхні книги, — сказала вона. — Фенвік погодився, що ми приймемо суднові папери разом із товаром. За перехід і переговори платитиме окремо, навіть якщо повернемося без «Мерсі». Гроші на викуп дає він. Наша винагорода за вивезене — з того, що справді довеземо. Умови лежатимуть у Белла, кожен може прочитати.

Джонні глянув на помічника. Той кивнув.

— А якщо не випустять і нас? — спитав матрос біля щогли.
— Спершу пошлемо човен із вимогою підтвердити цей папір. До бухти не зайдемо, доки не повернеться.
— Папір гармат не заткне.
— Не заткне, — погодилася Кетрін. — Хто не хоче йти, може зійти тут. За попередній рейс усі розраховані.

Вона чекала, дивлячись на людей, а не на Белла. Кухар витирав руки об фартух; один із матросів колупав нігтем смолу на поручні. Овен підвів голову.

— На вітрило треба ще пів дня. Той шов, що над латкою, теж розходиться.
— Матимеш.
— І нової парусини на запас. Стару я вже всю порізав.

Кетрін записала. За парусину й додатковий канат заплатили з авансу на витрати; цього разу кожна покупка ввійшла в окремий рахунок. Крейн пішов із ними дев’ятнадцятим, пасажиром. Коли шлюп відвалював від берега, він стояв біля корми з торбою в руках, хоча Белл двічі показував, де її покласти.

Ніхто з команди не зійшов.

* * *

До південного берега Еспаньйоли добиралися чотири доби. Частину шляху довелося вибирати проти вітру; Кетрін спала уривками й двічі міняла мокру сорочку, перш ніж зрозуміла, що сухих однаково не вистачить. На четвертий вечір земля простяглася перед ними темною смугою. Зранку Крейн упізнав дві білі осипи над мисом.

Бухта Санта-Інес виявилася меншою, ніж Кетрін уявляла за його малюнком. Між берегами біля входу було кілька сотень ярдів. Західний мис лежав низько, обкладений каменем; над трьома гарматами висів полотняний навіс. На східному боці тягнулося світле мілководдя. Далі бухта повертала за округлий, зарослий чагарником виступ, і щогли «Мерсі» виднілися над листям.

Сторожовий бриг стояв носом углиб бухти, на якорі. Від корми до західного берега йшов ще один товстий канат, який утримував його навскіс до проходу. Кетрін бачила відкриті гарматні порти й мокрі сорочки, розвішані над ними.

Вони лишилися за входом. Белл повіз Крейна й листа; Кетрін ходила від румпеля до борту, знову перевіряла відстань до мису й сердилася на себе за ці однакові переходи. Човен повернувся перед полуднем. З ним прибув худий офіцер із перекладачем, який говорив англійською краще за Крейна.

Офіцер звірив печатку. Перелічив умови: гроші при ньому доставлять на «Мерсі», начальник пришле розписку й наказ варті, затриманого посильного привезуть із берега. Вихід — після огляду на бригу. Перекладач показав Кетрін уже підписане підтвердження.

Вона вказала на останній рядок.

— Огляд чого?
— Вантажу. Щоб не вивозили товар, якого немає в книзі. Звичайний порядок.

Поряд із бригом саме стояла прибережна шхуна. З неї повернулися двоє солдатів, і на кормі брига взялися за канат до берега. Ніс звільнили від якірного кріплення; судно поволі відійшло на захід, відкриваючи шхуні середину проходу. На воді лишився буй із прив’язаним якорним канатом.

— Щодня тягають? — тихо спитала Кетрін в Белла.
— Або так, або підіймати якір і ставити вітрила на кожного купця.

Шхуна вийшла. Бриг підтягнули назад до буя, знову поставили навскіс.

Кетрін подивилася на клапті полотна над гарматами. Вітер із північного сходу ніс їхні вільні краї до виходу з бухти.