Глава 6

Того самого вечора.

Рід приніс записку вже по темряві.

Кетрін почула його голос унизу й вибігла на сходи зі свічкою. Він стояв біля кухні, обтрушуючи з черевиків пісок. Поки піднімав голову, вона встигла подивитися йому за спину.

— Еліс у Джоан. Ціла.

Він витяг складений аркуш. Кетрін поставила свічку на сходинку й прочитала стоячи. Останній рядок був дрібніший за решту: сестра втиснула його біля самого краю.

«Скажи, що мені робити. Я прийду».

— Чому ви не привели її?
— Спершу хотів побачити, що тут.
— Нас випускають. І впускають теж.

Рід кивнув. Вона прочитала записку ще раз, тоді склала по тих самих згинах.

— Я піду до неї.

Кетрін узяла копії, дві сорочки, гребінь і загорнуту в полотно половину хлібини. Солдат при хвіртці розв'язав згорток, перевірив одяг, порахував аркуші й дозволив винести. Їй довелося показати також кишені.

Рід чекав на вулиці.

Вона замкнула двері житлових кімнат. Ключ не забрали, і Кетрін ще раз смикнула ручку, перш ніж відійти.

До Джоан дісталися пізно. Світло падало з дверей на пісок; Еліс стояла в цьому світлі, вже взута, з дощечкою під пахвою. Побачивши сестру, вона поклала її просто на землю й пішла назустріч.

Кетрін обійняла її. Еліс притиснулася лобом до її плеча, обхопивши за пояс так міцно, що край папки вперся Кетрін у ребра.

— Тато де?
— Під вартою. Завтра дізнаюся, куди нести їжу.
— Можна до нього?
— Ще не знаю.

Еліс відхилилася, подивилася їй в обличчя. Кетрін прибрала з її щоки пасмо, що прилипло до вологих губ.

— Я залишуся тут на ніч. Посунешся?

Сестра кивнула й забрала в неї згорток.

Спали вони на вузькому сіннику, який Джоан розклала біля стіни. Еліс довго розпитувала; Кетрін відповідала, поки могла пояснювати одне й те саме без злості. Потім сказала, що треба спати. Сестра замовкла, але рука її так і лишилася на Кетріниному зап'ястку.

* * *

Наступні дні Кетрін ходила до міста сама або з Рідом. Еліс лишалася допомагати Джоан; увечері вони зустрічалися, їли з однієї миски й говорили про те, що вдалося дізнатися. Приносити добрі звістки Кетрін спершу сподівалася щодня.

Батька тримали в кам'яному будинку неподалік форту. Їжу брали через невеликі двері, але миску віддавали не завжди. Кетрін почала носити хліб і сир у тканині, щоб не просити посуд назад. На другий день їй дозволили побачення при вартовому.

Вона передала батькові, що Еліс у безпеці. Розповіла про Джоан, про човен, про прийняті прохання. Він слухав сидячи; одна панчоха сповзла й відкривала гомілку над черевиком. Кетрін увесь час хотіла нахилитися й підтягнути її.

— Копію листа збережи, — сказав він.
— У мене дві. Еліс переписала другу.

Батько кивнув.

— У неї добрий почерк.

На третій день після арешту почалося слухання.

Кетрін сиділа біля дверей, тримаючи на колінах свою папку. У кімнаті було душно. Прайс, матрос із «Мірабелі», стояв перед столом у позиченому, завеликому камзолі й відповідав так тихо, що його двічі просили говорити голосніше.

Він чув про мир від моряка з англійського судна, яке «Мірабель» зустріла до захоплення. Чи розмовляв той моряк із Дрейпером, Прайс не бачив. Чи передавали на борт письмове повідомлення, не знав. Але новину, за його словами, повторювали на палубі.

Дрейпер запитав, на якій саме вахті. Прайс збився, назвав один день, потім виправився. Вейн попросив занести до запису виправлену відповідь.

Кетрін занотувала обидві.

Потім читали батьків лист. Вона чекала речення про купівлю, стискаючи папір так, що на ньому лишилися вологі півмісяці. Цього разу прочитали все.

Батько пояснив, про який вантаж ішлося. Назвав купця й суму, повторив, коли віддав наказ. Дрейпер підтвердив: лист одержав перед виходом, домовлена купівля не відбулася, бо продавець віддав товар іншому.

Кетрін уперше за весь ранок випросталась.

Вейн підвівся.

— Коли капітан повернувся, ви вже знали про припинення нападів?
— На острові знали всі.
— І все ж прийняли вантаж.
— На зберігання до розгляду. Подали опис і свідчення. Нічого не продали.
— Ви відмовилися від своєї частки?
— Я мав спершу з'ясувати, що сталося.

Вейн поклав перед суддями копію опису. Біля часток власника й команди стояли числа, які Кетрін сама звіряла після повернення «Мірабелі».

— Підпис ваш?
— Мій.

Вона глянула на батька. Він дивився на папір, потім підняв голову й почав пояснювати знову: облік не є дозволом на продаж, саме для перевірки вони й принесли документи.

Один із суддів перебив його запитанням про платню команді.

Наступного дня, на другому засіданні, сперечалися про те, чи міг Дрейпер не знати новини, яку переказували його матроси. Батько відповідав уже коротко. Він просив викликати людей із зустрінутого англійського судна; Вейн повідомив, що воно залишило Ямайку. Слухання продовжили без них.

Кетрін подала свої записи й попросила звірити перші слова Прайса з пізнішими. Писар узяв аркуш. Вона бачила, як його долучили до решти, і не могла сказати, що папір загубили.

Надвечір прочитали висновок. Суд визнав, що капітан мав звістку про припинення нападів; дії Гартлі — спорядження рейсу, письмові вказівки й приймання вантажу з розрахованою часткою — оголосив участю в спільному піратському підприємстві.

Кетрін підвелася ще до того, як почула покарання.

— Лист написаний до виходу. Ви ж самі його читали.

Головуючий наказав їй сісти.

— Він не був на судні. Вони подали папери, щоб ви перевірили…

Вартовий поклав руку їй на плече. Батько повернувся й похитав головою.

Кетрін сіла.

Стратити обох. Майно, визнане належним до підприємства, конфіскувати.

Коли люди почали виходити, вона ще тримала папку відкритою. На верхньому аркуші біля двох різних дат стояла її жирна риска. Кетрін провела по ній пальцем, ніби могла показати комусь, хто ще не подивився.