Глава 4

Борошно мали забрати до спеки.

Кетрін стояла біля вагів, притримуючи край розгорнутого мішка, поки покупців чоловік розтирав борошно між пальцями. Він робив це втретє. Двічі вона терпляче чекала; тепер зав'язала мішок сама.

— Ви брали з цієї партії позавчора.
— Господар просив перевірити.
— Перевірили. Вантажити?

Чоловік обтер пальці об штани й кивнув. Кетрін покликала носіїв, забрала зі стола рахунок. На звороті Еліс учора написала суму таким великим почерком, наче покупець мав прочитати її з вулиці. Числа були правильні. Під ними дрібніше стояло: «Я перевірила».

Кетрін усміхнулася й перевернула папір.

Від візиту Вейна минуло шість днів. За цей час із канцелярії двічі присилали по копії, батько ходив показувати патент, а Дрейпер пів дня просидів перед зачиненими дверима й повернувся сердитий. Дозволу на продаж захопленого вантажу все ще не давали. Пакунки лежали в дальній частині складу, за проходом, який Кетрін наказала лишити вільним для огляду.

Усе інше йшло своєю чергою. Майстер приніс рахунок за блоки, на кухні скінчилася сіль, Еліс домоглася нового виходу з Рідом і тепер уже була на воді. Цього разу маршрут обговорили за вечерею: уздовж коси на схід, із промірами біля берега, повернення до вечора. Батько сам попросив Ріда принагідно глянути на місце, де човнярі скаржилися на мілину. Кетрін теж хотіла піти, але покупець міг прислати по борошно тільки вранці.

Двоє носіїв уже винесли перші мішки, коли у дверях з'явився хлопець із «Мірабелі».

Він шукав очима батька. Кетрін підкликала його до себе.

— Що сталося?
— Там солдати, панно Гартлі.
— Де саме?
— На судні. Капітан звелів покликати господаря.

Вона поклала рахунок під гирю.

— Тато нагорі. Скажи йому. Я піду подивлюся.

Хлопець рушив через двір, а Кетрін наказала завершити навантаження й вийшла до води.

Біля «Мірабелі» стояв військовий човен. На палубі ходили двоє солдатів; третій, із мушкетом біля ноги, загороджував трап. Поряд із ним чоловік у темному капелюсі прив'язував до поруччя дощечку з папером. Один кут ніяк не вкладався під шнур, і чоловік притиснув його коліном.

Дрейпер стояв угорі. Камзол у нього був розстебнутий, щока почервоніла від шиї до вуха.

— Хто старший? — спитала Кетрін у солдата.

Той показав на палубу.

— Мені треба піднятися.
— Не можна.
— Я з дому Гартлі.
— Капітанові наказано залишатися на судні. Решті — не заходити.

Кетрін подивилася на папір. Чоловік у капелюсі відійшов, і вона змогла прочитати перші рядки: судно затримано до розгляду справи про незаконне захоплення на морі. Заборонено переміщувати вантаж, спорядження, зброю та суднові папери.

Внизу стояв підпис, якого вона не знала, і печатка.

— Наші подані описи у вас? — гукнула вона Дрейперові.
— У них усе є.
— Я зараз приведу батька.
— Кетрін…

Капітан ступив до трапа. Солдат на палубі підійшов ближче, не торкаючись його. Дрейпер зупинився, стиснув поруччя й сказав уже тихіше:

— Нехай візьме копію наказів на рейс. Повну.

Вона кивнула.

Повертаючись, Кетрін побачила перед складом ще чотирьох солдатів. Покупців чоловік стояв біля воза й тримав кінця мотузки. На возі лежали два мішки борошна; решта лишилася всередині.

* * *

Батько читав ордер у дверях контори. Поруч стояв Вейн, трохи відступивши, щоб на папір падало світло. Сьогодні він не зняв капелюха.

Кетрін підійшла до батька й прочитала через його плече.

Слова «накласти арешт» вона бачила в паперах і раніше. Зазвичай за ними йшли назва товару, сума боргу, умови звільнення. Тут перелік починався із захопленого вантажу, потім ішло судно, а далі — майно й книги торгового дому Вільяма Гартлі, що забезпечували спорядження рейсу та приймання здобичі.

Вона повернулася до Вейна.

— Борошно куплене окремо. Воно до «Мірабелі» не має стосунку.
— Його теж внесуть до опису.
— Я можу показати рахунок.
— Покажіть писареві.

Вейн кивнув чоловікові, який уже розкладав приладдя на столі. Батько дочитав і повернув аркуш.

— Це ваш підпис унизу?
— На дорученні виконати. Сам ордер виданий від імені губернатора.
— На якій підставі взяли весь дім?
— У справі з'явилося свідчення про зустріч «Мірабелі» з англійським судном до захоплення. Є підстави перевірити, чи капітан знав про припинення нападів.
— Кого ви допитали?
— Семюела Прайса.

Батько глянув на Кетрін. Вона знала прізвище: матрос, частину платні якого видавали його дружині. Обличчя згадати не могла.

— Дрейпер заперечує, що одержав повідомлення, — сказав батько.
— Прайс каже, що новину чули на борту.
— Новину чи наказ?
— Це з'ясовуватимуть на слуханні.

У дверях шаруднув мішок. Носій переставив його з плеча на підлогу: солдат не давав пройти до воза. Кетрін хотіла втрутитись, але Вейн витяг із теки інший папір.

— І ваші письмові вказівки капітанові також долучено.

Батько взяв аркуш. Кетрін нахилилася ближче.

Унизу стояло батькове ім’я. Кетрін прочитала сам витяг: «Довершіть розпочате й не повертайтеся з порожніми трюмами».

— Де решта? — спитав батько.
— У справі.
— Ви читали?

Вейн простягнув руку по аркуш, але батько ще тримав його.

— Це про вантаж, який Дрейпер мав забрати за дорученням. Вище названа домовлена купівля. Нижче — сума, якої він не міг перевищувати. Я передав вам усе позавчора.
— Лист долучено повністю.
— А тут лишили одне речення.

Кетрін уже йшла до шафи. У батьковій копіювальній книзі лист був за синьою закладкою: вона сама знайшла його, коли приходив посланець із канцелярії. Вийняла книгу, повернулася й розгорнула на столі.

Вейн прочитав зазначений абзац. На вулиці покупців чоловік покликав її, але вона не озирнулася.

— Ось, — сказала Кетрін. — Купівля. Чужі гроші, доручення, гранична ціна. Тут немає наказу нападати.
— Це ваша відповідь на один із пунктів. Її долучать.
— Ви вже маєте її у своїй теці.