Дім - це там, де тебе люблять (2)

Через півтора року...

Сьогодні для Олександра і всієї його нової родини особливий і великий день. Вони з Марічкою тиждень тому стали батьками, і ось зараз він приїхав забирати свою любу дружиноньку із пологового. Помітно нервував, стоячи під цими стінами, бо хвилі очікування уже були нестерпними. З того самого дня пологів, коли відвіз її сюди, вони ще не бачились. 

Його Марічка так захотіла, це було дивно і трохи неправильно, але чоловік не посмів відмовити. Вона хотіла усіх здивувати, зробити ще більш феєричним сюрпризом появу на світ їхньої донечки.

- От скільки можна, га? Невже так важко вчасно зібратись? - озвучив думки вголос, не знаючи, куди себе подіти. Мимоволі почав махати букетом тих польових квітів, що було купив по дорозі. Знав, що Марія байдуже ставиться до квітів усякого роду, та зараз це було найменшим, що він міг їй подарувати. 

Вона подарувала йому щастя, родину і той маленький скарб, якого вони так чекали. А він у відповідь готовий був доводити свою любов кожної хвилини.

- Друже, візьми себе в руки! Що ти мечеш тими квітами туди-сюди, наче віником якимсь? Хочеш зіпсувати момент? - озвався Дмитро, який по-братськи поклав руку йому на плече. Як добре, що вони з Олею весь час були поряд!

Бували такі моменти, що Саша не міг витримати ті капризи вагітної жінки серед ночі чи дурнуваті дзвінки посеред важливої робочої наради, от і тікав до друга, щоб поскаржитись. Тоді ж до Марічки приїжджала Оля, і вони вже якось по-своєму, жіночому, старались владнати усі непорозуміння. Звісно, Оля - теж не ангел, але без цих двох Саша і не знає, чи зміг би сам впоратись.

- Припини, от станеш батьком, тоді я і подивлюсь на тебе! - зопалу кинув Сашко, і ненароком зміряв Олю поглядом. Жінка, яка стояла поруч з Дмитром, одразу так засоромилась, що вся розчервонілась. Діма лише посміхнувся, і взяв за руку свою тепер уже законну дружину.

Так, для цієї пари усе було в новинку, адже заручились вони менше місяця тому. Їм ще багато чого доведеться відкрити для себе, переосмислити і зрозуміти. Ох, а якщо згадати, що в них було до того - суцільні непорозуміння і спражнє кохання-зітхання...

Діма ніяк не міг звикнути до постійності, та і пасії з колишнього життя постійно кружляли поряд. Ну а котрій жінці таке сподобається?

Її дратувало те, що Діма ніяк не міг визначитись і зізнатись, що ж насправді відчуває до неї. Не хотіла Оля пов'язувати своє життя з тим, для кого не була особливою, та і за майбутнє Юрчика переживала. Хоча, тут усе склалось досить непогано: Юрась, який завжди категорично ставився до будь-якого чоловіка, що був поряд з його мамою, одразу прийняв Дмитра. Відчувалось, що вони поладнають.

Довго б вони мотали нерви і один одному, і Сашку з Марічкою, якби Діма не купив тоді обручку. Поділився тоді з другом, що більше не може бути сам, у такій невизначеності. Так, не знав він ще, що таке справжня сім'я, але старався як міг, відповідати тому статусу чоловіка. Уже переконався, що нарешті зустрів ту, з якою готовий прожити у шлюбі. Оля також була безмежно щаслива.

- Не стримуйте людину! Правильно, нехай відчує ці емоції, - озвався голос позаду, і Сашко побачив, як до них уже приєднались Олексій Іванович з Ніною.

- Вітаю, дорогий зятю! - батько потиснув йому руку, а після цього Саша привітався з його дружиною.

- Тату, я радий, що ви є в нашому житті, - відповів Саша, і побачив ледь помітну посмішку на вустах пристаркуватого чоловіка.

Вони із Ніною вже давно придбали житло в Тернополі і були поряд з молодою сім'єю. Усім набридла та розлука, особливо коли батько зміг нарешті побачитись із своєю непутящою дочкою, яка його безсовісно покинула, і як думав, не збирається більше повертатись.

Страшно подумати, що він міг нічого і не знати, якби не далекозорість Сашка. Коли вони з Машею готувались до весілля, то наречений дуже сумував, що мама його не побачить цього торжества. Та впевнений був, що вона радіє за нього десь там, у безкінечних просторах вічності.

От він і згадав за Олексія Івановича, і вирішив зробити для коханої сюрприз. Знайшов його, подзвонив, вони довго розмовляли, і звісно, батько без вагань погодився приїхати. Боже, ту зустріч треба було бачити!

Марічка не могла стримати емоцій, тому під вінець пішла з напівстертим макіяжем. Сюрприз удався і вона була безмежно вдячна Саші за це. Дуже раділа, що змогла заслужити його прощення, та і Ніна багато в чому їй допомогла в період вагітності.

Тепер же Олексій Іванович стояв тут, біля пологового, обіймаючи свою половинку, і якось мимоволі згадалось, як він був на місці Сашка багато років тому. Як він уперше поглянув на маленький крихітний згорток, який так бережно тримала в руках його Ромашка... Скільки нових відчуттів тоді його переповнювали... 

Та досить вже про минуле. Тепер він гордитиметься званням дідуся, а його Ніна стане бабусею. Ох, таки справді чудового чоловіка обрала собі його Марічка! Олексій був радий, що вони змогли перебороти всі непорозуміння, і разом почали нову сторінку свого життя. Ніколи б не подумав, що може це сказати, але він пишається своїм зятем. Байдуже, чий він син, але батьком тепер зве його, і Льоша переконаний, що це не лише із ввічливості, а від щирого серця. Зрозумів чоловік, що любить обох своїх дітей.

Поруч дзенькнув телефон, і Саша нервово смикнувся, щоб поглянути, що там. "Відеодзвінок. Остап" - прочитав подумки, але поспішив відхилити виклик.

Зрозуміло, Остап теж хоче його привітати із далекої Варшави. Видно, тільки дізнався, та з ним можна буде поговорити потім. Як дивно складається Доля!

Востаннє з тим дивакуватим комп'ютерним генієм вони бачились ще на весіллі, де за протекцією Марічки, він був свідком. Ох, така обставина добряче розізлила Сашу, адже вважав, що і сам міг хлопця про це повідомити. А Марічка вирішила все сама, і тим підкинула сумнівів у палкий вогонь ревнощів.

Ви б сміялись, якби знали, що пережили ці двоє в ті дві години перед реєстрацією! Боже, та вони сперечались настільки, що вже готові були розривати свій союз і їхати геть з того ресторану...