Паралельні не перетинаються чи... (2)

Ксандер повертався з роботи у незвичному для себе настрої. Увійшовши у невеличкий дачний будинок, який хазяїн називав котеджем, він все ще перебував під враженнями від випадкової зустрічі. Усього кілька днів тому Марія огорошила його своєю появою, а тепер Доля принесла йому зустріч із тим самим Дмитром, з яким вони колись не поділили одну дівчину.

Хіба це може бути збігом обставин?

Колись, будучи юнаком, він вірив у випадковості і власні райдужні мрії не давали бачити реальність. Тепер же за ці роки життя навчило, що нічого не буває просто так. У всіх подіях є свій прихований зміст. Безсумнівно, він був радий, що в цьому місті знайшовся хоча б один, хто знає його і всю його ситуацію. 

Як не як, Дмитро у минулому сильно виручив Сашка, і вже давно перестав бути злющим суперником. Просто все так несподівано сталося. Із рідного Дніпра Сашко поїхав в надії почати нове життя, і навіть не уявляв, що ще колись зіткнеться із цим давнім другом.

А тепер Дмитро також жив у Тернополі, ставши директором одного торгового центру. Ну і окрім статусу впливового начальника набув іміджу шаленого серцеїда, яким дуже захоплювались тутешні молодиці. Дещо в його поведінці таки не змінилось: це була все та ж легковажність, пристрасть до непостійного розгульного життя і відсутність сім'ї.

От і зараз він запросив Сашка у дорогий клуб, щоб потусити і нормально поспілкуватися.

- Остапе, ти тут? Ти ж ніби говорив, що у тебе плани, - голосно промовив Сашко ще з порога, побачивши у прихожій дві пари не зовсім чистих кросівок.

- О, привіт, Сашо! Ти вже з роботи? - у коридорі намалювався молодик у домашній одежі з ноутбуком в руках і плеєром з навушниками на шиї.

У такому вигляді наш Саша заставав його чи не кожного божого дня, завжди дивуючись такому одноманітному способу життя. Батько довірив йому у користування цілий котеджний хаус, в якому зараз мешкав і Саша, а він, дитя технологій, не те що доглядати за ним, а за своїми особистими речами не вмів слідкувати. Ну а може, просто не хотів. А Саші хоч і було не дуже приємно, але претензій він ніяких не висував. У кожного ж - своє життя, і кожен живе так, як йому подобається.

- Узагалі-то на Землі скоро вечір настане, а ти мабуть, ще не прокинувся, - зауважив наш великий робітник.

- Ну чому ж? Я вже встиг відпрацювати свою зміну, просто час летить дуже швидко, - промовив той Остап.

- Де це? Знову у своїх мережах? - поцікавився Саша, проходячи у свою тимчасову кімнату. Тут він був на правах гостя, і ця "гостина" тягнулась мабуть уже більше року, бо просто не наважувався сказати Остапу чи його батьку, що реально не має зараз куди податися. 

Так, у рідному селі Оксани на нього чекав уже збудований шикарний будинок, але Саша не хотів туди повертатись. Бо це мав бути їхній спільний з Анішкою дім, а тепер це всього лиш місце, що нагадувало йому розбиті мрії...

- Ну так, - відповів Остап, допомагаючи приятелю розібратись із покупками, і продуктами, що Саша було придбав. - Давно тобі вже кажу: приєднуйся до нашої компанії, і гроші попливуть рікою.

- Та ні, не моє це все, - відмахнувся Саша, навіть не роздумуючи над пропозицією. В принципі, якщо порівнювати роботу айтішника і простого вчителя, то у словах Остапа є доля істини. Та не до грошей і слави тягнувся Саша. Зараз йому потрібен був спокій, тиша, і лише позитивні емоції.

З Остапом він познайомився через його батька, Мирона Степановича, з яким вони колись разом вкалували на полях з полуницею. Якось знайшли вони спільну мову, Мирон же теж був з України, і став підтримувати Сашка. У чоловіка тоді була важка сімейна ситуація, бо любляча вірна дружина покинула його і втекла з успішним бізнесменом до Києва. Найгіршим було те, що вона проміняла його на багатство і манірне світське життя, та ще й сина з собою забрала.

Мирон спочатку також не міг оговтатись, адже жили вони не бідно, і ніби була зразкова сім'я, та дружині цього виявилось мало. От він і став поневірятись по заробітках, лиш би не сидіти вдома і тривалий час працював на пана Йозефа. Та потім він ніби знайшов собі щось краще, і Сашко, ставши зятем поляка, майже забув про нього.

А коли після похоронів він повертався на Батьківщину, то знову зустрілись. На цей раз Мирон був із сином, Остапом, і вислухавши історію Ксандера, запропонував йому пожити у нього на перших порах, поки зможе собі щось підшукати. Отак Сашко став приятелювати з Остапом і жити у їхньому будинку.

На даний момент Мирон знову пропадав десь у Польщі, а Остап, не захотівши марудити руки важкою працею, вирішив заробляти в Інтернеті. Він неодноразово розповідав Сашку про своє життя із матір'ю і тим новим татусем. Його там зневажали, вітчим не пропускав нагоди поглумитись словесно, а мати, забачивши на горизонті перспективи успіху, взагалі забула. Тому він, як тільки зміг, постарався вирватись звідти і повернувся до батька.

Вирішив, що світське життя - то не для нього, і поринув у світ ІТ-технологій. Криптовалюта, програми, сайти - Остап став схожим на справжнього хакера. От тільки Саша і дотепер не розумів переваг такої праці, коли ти цілими днями тупо сидиш удома і безперестанку "втикаєш" у екран комп'ютера чи планшета. Ні, гроші ще й чималі, надходили на рахунок, але ні тобі свіжого повітря, ні розмов з колегами - узагалі нічого... Лише суцільна віртуальна павутина.

Таке то було абсолютно не для Сашка, який звик до живого спілкування і ефективної фізичної праці.

От і тепер замість того, щоб подивитись який-небудь фільм (у Остапа на цей випадок варіантів було море), Ксандер налаштувався на відрив тіла та мозку, прийнявши запрошення Дмитра. А знаючи вдачу старого друга, то вечір сьогодні обіцяє бути драйвовим.

Недарма ж клуб, на якому наполіг Дмитро, мав назву "Paradise", і так і манив завітати усередину, сяючи своєю вивіскою і ефектною світломузикою. Саша кликав з собою і Остапа (йому було б корисно трохи розвіятись), але той відмахнувся, ссилаючись на якісь "плани". Оце слово він уже вживає третій день підряд, але знаючи його, то може бути або перегляд фільму або віртуальна розмова із кимось на сайті знайомств.