Паралельні не перетинаються чи... (1)

 Уже другий тиждень Марія жила в квартирі своєї куми Олі, яка знаходилась в сусідньому будинку поруч того, де колись жив її тато. Перебування в гостях вельми затягнулось, бо Оля ні під які вмовляння не хотіла відпускати подругу невідомо куди. Та й куди подалась би Марічка?

Навіть на готельний номер у неї коштів зараз не було. Почуття страху в момент приїзду зараз змінилось на якесь таке тепло і бажаний затишок. Підсвідомість підказувала заробітчанці, що тут вона у безпеці. Але душа її не знала спокою через набридливі сновидіння.

Майже кожну ніч вона підривалась з постелі з істеричними криками або просто в холодному поту. Їй снилось все те, що вона пережила в Чехії, от тільки кінець її історії майже постійно був трагічним.

То вона стала бездушним дилером за проханням Вацлава і має все, чого душа забажає, от тільки муки сумління не покидають; то бачила себе брудною шльондрою у "конторі" Януша, яка холоднокровно заробляє гроші, і потім в один прекрасний момент дізнається, що хвора венеричним захворюванням...

Жахливим було видіння про Болеслава і ту ніч, в яку він нібито домігся свого, і Марія стала його господинею. Ніяк не йшла з голови картина, як нібито вона, хтиво регочучи, жорстко виганяє дружину цього чеха і його дітей геть з того особняку, а він лиш мовчки і з блиском в очах підтримує її... Наяву Марія б так не вчинила, бо нагадала собі, що не спокусилась на всі залицяння Болеслава саме через свою господиню. Як можна було учинити так з порядною і мудрою жіночкою, котра колись дала їй притулок? Бр-р, аж страшно стає...

Останньою краплею став сон про власну загибель від рук колекторів Вацлава. Погодьтесь, бачити нехай і вві сні, як ти прив'язана, рот заклеєний скотчем, а очі налиті жахом, бо ти знаєш, що не вирвешся звідти живою. І тут приходить він, Вацлав, з кам'яним обличчям, і просто без слів дістає пістолет, приставляє до її скроні і холоднокровно спускає курок...

Раніше він був для неї особливим, вона бачила в ньому якусь ізюминку і внутрішню красу, та тепер... Ненавиділа його всім серцем...

Яке ж щастя, що вона вчасно втекла звідти! Бо хто знає, один із нічних сценаріїв точно чекав би її там, на чужині, якби вона не накивала п'ятами. Тепер Марія знала істину. Правильно кажуть ті, хто повернувся - не видати там закордоном омріяного щастя.

Та хіба воно заключається в дорогих лахміттях, шикарних котеджах і кар'єрному успіху? Ні. Щастя в тому, щоб маючи це все, уміти залишатись людиною. Тож виходить, Марія вчасно схаменулась... Та що далі? Життя і гіднсть вона свою зберегла, але як жити далі? Що робити?

За порадою Олі, якій вона хоч і не одразу, але все ж розповіла історію своїх заробітків, Марічка вирішила навідатись до психолога. Понад усе бажала, щоб минуле відпустило її, і нічні кошмари припинились. Бо ж так і до нервового зриву недалеко.

Марія помітила, що стала занадто нервовою і дратівливою, лякалась кожного незнайомого шороху, а коли в домі підростає дитина - це геть недобре. До речі, з Юрчиком, синочком Олі, Марічка довго не могла знайти контакту. Зловила себе на думці, що вона схожа на відлюдника, дорослу тітку, яку хвилюють лише власні проблеми. 

Вона геть не знала, як проводити час із малечею, особливо якщо це - хлопчак-підліток (Юрчику йшов уже дванадцятий рік). Казки читати йому уже запізно, та й Меріан не була сильна в художній літературі, говорити про першу закоханість та підліткові проблеми ще зарано, але і в цій області дівчина не була спеціалістом.

Судячи з її власних помилок, вона могла порадити лише одне: не довіряти чоловікам і взагалі піти в монастир. А що ще робити, коли за кожним красенем ховаються темні справи всілякого роду і обов'язково якийсь підступ? Недарма ж у деяких книжках таких фігур ототожнюють з демонами: красиві ззовні, а темні і гнилі всередині.

Здається, справжні мужчини, прості, ввічливі, гармонійні душею і тілом, просто давно перевелися, і світ уже давно став іншим...

Юрась спочатку колюче поставився до нової тітки, і не дуже зрадів появі якоїсь там хресної. Оля щодня намагалась допомогти їм поладнати, адже вона - мама, і сина свого знає якнайкраще. Та і психолог, дівчина з їхнього під'їзду, Оліна знайома, порадила знайти собі спільне заняття або йти на компроміс із дитячими мріями.

Отак Марічка і почала опановувати комп'ютерні ігри, які любив її похресник, допомагала йому з уроками, хоч абсолютно нічого не тямила у математиці та економіці. Недавно вона разом з ним ходила на тренування із баскетболу (заняття спортом для хлопчика було невід'ємною частиною життя), і була б рада подивитись на сам матч цієї гри. Спорт її як заняття ніколи не приваблював, але на які ж жертви не підеш заради спілкування з дитиною?

Здавалось би, Марічка потроху оживала. Сеанси терапії з психологом, дружні посиденьки увечері з Олею, домашні клопоти і догляд за Юрчиком відволікли її від власного нещастя. Поки вона не хотіла думати, що планує для себе в майбутньому, хотілось просто жити. Почала шукати роботу, але вже не по профілю, а просто читала оголошення в газетах і дзвонила усім, кому можна було.

Щоразу все більше переконувалась, яку велику роль в житті кожного відіграє сім'я. Хай навіть неповна, як у Олі, але в неї вже є синочок, її майбутня надія і опора. Сім'я допомагає не впасти в безодню, а залишатись на плаву, адже є люди, котрі готові за тебе стояти горою. Колись таким в її житті був тато, була навіть і Ніна, поради якої допомогли в один момент...

Тепер же Марія лишилась сама. Через власну гордість, упередженість і образи. Чи шкодувала, подорослішавши за ці кілька років?

Так, бо зрозуміла, що нікому не потрібна. Якби не Юрась і Оля, то точно зневірилась би в собі і обов'язково упала б в цю безодню.

Та в один прекрасний день усе змінилось. Знову. На щастя, чи на лихо, Меріан знову зіткнулась із привидом райдужного минулого. Сталося це в школі, там, де вчився її похресник. Після чергових відвідин психолога Марія вирішила піти зустріти малого з занять і відвести додому. Все одно їй нічого було робити, поки Оля працювала: на співбесіди ніхто не кликав, у квартирі було нудно, а так хоч можна прогулятись на свіжому повітрі.