Полунична пристрасть

І от Сашко уже за кордоном. Світогляд про ті заробітки помінявся одразу, як вони приїхали в чуже місто. Знав, що буде нелегко, але і не уявляв, що настільки. Та ще і понадіявся на Романа, який запевнив, що всі витрати візьме на себе (він же тепер постійно крутиться серед іноземців, маючи власний дохід), і допоможе з пошуками роботи.

Ага, тільки приїхали, одразу кудись зник, навіть не поцікавився, що у нього і як... От і маєш найкращий друг...

Звісно, ніхто тут не чекав Сашка з розпростертими обіймами, тож доводилось якось виживати, аби повернутись додому. Тільки от де його дім і пристанище - це вже було питанням. Згодом відвідуючи карітаси хлопець познайомився з однією сім'єю, які пожаліли його і дали адресу своїх колишніх хазяїв.

Як не дивно, пан Йозеф і його дружина Гальшка одразу взяли молодика до себе на роботу. Адже в них було кілька полів з полуницею, а робітників усе бракувало. Тепер Сашко мав нормальну роботу. Хоча чи можна її так назвати?

Хлопця поселили в кімнату, де крім нього було іще п'ятеро чоловіків з різних областей. В тому будинку був ніби гуртожиток - жили ті, хто працював на полях. Також тут, окрім робітників пана Йозефа жили люди його кума, який володів полями кукурудзи. Отакий тут переважав бізнес: зібрані овочі і фрукти вивозили на продаж до інших країн, а власники мали з того чималий прибуток.

Це можна було сказати про велике обійстя пана Йозефа. Ну справжній тобі пан! Двоповерховий красивий будинок, в якому Сашко ніколи не бував, конюшня, два виноградники, подвір'я застелене бруківкою і прислуга...

- От вміють тут люди жити, не те, що в нас, - думав Сашко, коли вперше все те побачив.

Відразу на другий день після прийняття хлопець почав працювати. Його тут кликали Аліхандром або інколи - Лесем, що його дуже смішило. Підйом був о шостій ранку, потім - сніданок у загальній їдальні, а вже після цього керівники ділянок вели всіх на поля. Кожному доручали свій клапоть, і починалася робота.

У перші дні було дуже важко: під палючим сонцем не розгинаючи спини рвати ту осоружну клубніку, та ще й при цьому плоди треба було очищати від зелені. Дехто з робітників умудрявся хитрувати, кидаючи в кошики плоди із зеленню, а інші, хто роботу цінував, тихо підсміювались і чекали, що буде далі. Коли все ж хитруна виявляли, то йому було не до жартів.

Ксандер же таким не займався, працював чесно, бо дуже хотів повернутись на Батьківщину.

На його ділянці був дуже суворий наглядач. Інколи хлопець помічав, що до того чолов'яги приходить якась молодичка з папкою в руках і все щось записує. Вона чомусь припала йому до серця: мала світле коротке волосся, приходила в незмінній білій сукенці, можна було помітити її тендітні руки...

Якось Саша наважився запитати в одного "колєги", чи не знає він часом, що то за одна.

- Ти про цю зірвиголову? Так це ж Анішка, дочка господарів. Дівчина з примхами, то точно.. - відповів той робітник. Ага, значить, вона цікавиться бізнесом батьків.

Одного дня вона знову з'явилась на полі якраз у зміну Сашка. Спостерігала за роботою, і сама була б охоча приєднатись, але ж вона - пані, їй таке не годиться. А землю вона любила. Було їй уже двадцять, і професію вибрала собі підходящу - агротехнік. Неподалік від дому мала власні теплиці, де могла просиджувати зі служницями з ранку до вечора.

Батьки раділи, що дочка піде їхніми стежками, тепер би іще якогось панича за зятя мати. Про це вони багато мріяли, а Анішка все не спішила. Хотілось ще пожити для себе, приглядітись до оточуючих, а заміж можна піти в будь-який час, була б гідна партія.

Ось же Саша поніс черговий кошик полуниці, щоб висипати до загальних тар.

- І знову вона... - подумалось, коли помітив, як Анішка стоїть біля машини і про щось говорить з водієм. Раптово зловив себе на думці: звик до неї, і точно б хвилювався, якби вона не з'являлась на полях кожного дня. Віднісши кошики і висипавши фрукти, юнкк мляво поплентався назад, на грядки.

- Ану стій! - зупинила вона його, коли проходив мовчки повз. Сашко враз здивувався таким манерам, бо говорила вона владно, так, наче він раб якийсь. В принципі, ситуація підходяща, але ж Сашко їй не слуга. Якщо що, він і не думав їй коритись.

- Ти, значить, той самий новий робітник? - пройшлась поглядом, ніби оцінюючи, з ніг до голови. Так, очі бачили перед собою простого роботягу, та щось підказувало не вірити зовнішній оболонці. Усі ж люди мають душу. - Як зовуть тебе?

- А ти тут хто, щоб розпитувати? - він вирішив вдати, ніби нічого не знає. Цікавила її реакція, як не як, він уже був такої вдачі, що прямо відповідати на питання одразу просто не вмів.  А вона іще й дівчина, що давало змогу трішки подражнитись.  - Йди краще  на свою ділянку, бо світишся тут, у декого слюні течуть, - грайливо зауважив, показавши у бік своїх " товаришів".

- Що? - її брови несподівано поповзли вверх. - Ти хоч знаєш, з ким базікаєш? - скипіла вона, лице одразу налилось рум'янцем.  Видно, не звикла, щоб їй щось хтось перечив. А може, просто не знає, як хлопчаки уміють фліртувати? Втім, це Сашкові тільки на руку. 

- А яка різниця? Ходиш тут, вдаєш із себе цяцьку, ще й людей від роботи відволікаєш.. - Ксандер не думав здаватись, а ще дивлячись на неї, захотілось сміятись. Просто, щиро, від душі...

- От так? Та через одне моє слово ти миттю можеш вилетіти з роботи! - нмагалась вона не дати собі програти. Все ж вона - пані, і її слово має хоч щось важити. Тим паче, для таких непокірних...

- Ха, налякала! Знай, красуне, мене простими слівцями не візьмеш! - кинув хлопець наостанок і повернувся на ділянку з гордо піднятою головою. Що ж, гачок закинуто... Тепер вона нехай думає, як себе поводити. Люди ж різні трапляються, і так як він провчив її, то це ще дуже легенько. Бачте, панувати звикла, має тут людей за ніщо...

- Це ж чого він домагається? - розмишляла Анішка, спостерігаючи його силует на полі. Якщо клеїть такого розумника, то чому пішов працювати саме сюди, а не в офіс якийсь, наприклад? Цей роботяга взяв і осоромив її при всіх.