Перевтілення

У одній із тернопільських шкіл ішов урок економіки. Тридцятеро шестикласників, схилившись над своїми зошитами, писали чергову контрольну. Тексти, схеми, задачі, надокучливі контрольні - для дітей такого віку це стає нестерпним. Добра половина класу ходила в "двієчниках". Ну кому ж зараз хочеться вивчати правила і теореми, якщо можна поганяти в футбол, прогулятись з друзями чи пограти в комп'ютерні "стрілялки"?

Але школа є школа. Хто хотів чогось досягти в майбутньому - той вчився, а хто не хотів - його і не примушували. От діти сопуть, наполегливо думають над розв'язанням задач. Потім же пішла хвиля шурхоту по класі. Це відмінники почали передавати рятівні шпаргалки, помітивши, що молодий вчитель заглибився у свою роботу.

Ну як же без шпаргалок? Здається, вони існували завжди, навіть у Давньому Світі.

Та почувши шум, вчитель підводиться з-за столу, і наче грізний наглядач, проходить поміж рядами парт. Ось позбулись своїх зошитів кілька кілька здібних учнів.

Що поробиш, така вже в учителя робота... І хіба приємно йому відбирати зошити в дітей?

Звісно, ні. Але те, що діти не вчать правил, не готують домашні завдання, найбільше його засмучує. Тому і мусить якось вплинути на них. І так кожен урок, кожну контрольну...

Раптом лунає дзвоник на перерву. Цей звук дітям у школі наймиліший за все. Як не дивно, вони швидко схоплюються зі своїх місць, і чи дописав завдання чи ні, усі як один здають свої роботи. За хвилину у класі вже нікого нема, нікого не цікавить записане на дошці завдання додому.

Лише Юрчик Шугало, як завжди, просить вчителя більш зрозуміліше пояснити матеріал, тож він затримується ще трохи на перерві. Та це йому лише в радість. Юрчик - його найулюбленіший і найздібніший учень, один з відмінників у цьому класі. У хлопчика є мрія, щоб стати відомим фахівцем в області економічних питань. Тому і предмет він любив, і нового вчителя став поважати.

Куди ж вас занесла Доля, Олександре Антоновичу?

Так, мрії були одні, хлопець чекав від життя багато чого, але реальність виявилась іншою, жорстокою... Чи думав він колись, що буде працювати звичайним простим учителем економіки? Без досвіду, відповідної освіти, але йому дуже пощастило, що опинився саме тут.

Школа, плітки, підліткові інтрижки, психологія школярів - це саме та тема, що була йому зараз потрібна, щоб не загубитись у своєму світі сірої журби. Сам же колись таким був... Учився, гуляв, кохав, от тільки що стало з того кохання?

Зараз життя для нього втратило всілякі барви.

Переважно Олександр був закріплений за старшими класами, але саме шостий приносив йому втіху і заспокоєння. В одинадцятикласників уже не залишилось ніякої поваги до вчителів, у голові були одні п'яні дискотеки. Сашко часто попереджав їх, щоб не впали у безодню, в якій здається, зараз загруз він. А почалось усе з одного невинного бажання...

* * *

Перед очима Оксани Михайлівни постала просто таки живописна картина. Ніби вона знаходилась на лісовій галявині, де благодатне сонечко своїми променями освітлювало землю, поруч хлюпотіло якесь джерельце, і звідкись доносився спів пташечок. У яку ж казку вона потрапила на цей раз?

Ступивши кілька кроків, жінка просто не могла відірватись від цього видовища. Навколо все було зеленим: віковічні дерева, молоденькі кущики, і посеред трави подекуди виднілись яскраві квіточки. Це місце дарувало тишу і умиротворення, наче в біблійному райському саду.

Потім же вона помітила, що одягнена в ту саму сукню, що і тоді, багато років тому. Так само її волосся прикрашав купальський вінок, так, як і  у той літній день...

- Це що - екскурсія в минуле? - подумала Оксана.

- Майже, - одразу почулась відповідь, на що вона здригнулась. Вона що, сказала це вголос?

- Просто тут ми чуємо усі думки, усіх живих створінь. Це там вони можуть бути лише в твоїй голові, - знову виразно донеслось до Оксани. Після цього їй вдалось помітити невеличку темну тінь, яка раптом вирішила сховатись за найближчим деревом.

- Хто ти? Чого ховаєшся? - в душі тут же поселилась тривога, і разом із нею зник той спокій.

- Не лякайся! - наступної миті Оксана вже могла спостерігати чіткий силует чоловіка, що вийшов з-за дерева. Поступово на ньому проявлялась одежа: важкий темний піджак із емблемою Збройних Сил, солдатські широкі штани і чорні черевики. Обличчя Оксані було до болю знайомим...

- Іван??? Не може бути... Ти ж...

- Хочеш сказати "мертвий"? - хлопець зробив спробу наблизитись, але від несподіванки Оксана сама почала задкувати. - Ні, Оксаночко, тут я живий і навіть дуже реальний...

- Виходить, я справді... - в розум жінки почала доходити недосяжна істина. Цей весь світ, оця краса існує поза межами реального простору.

- Ще поки ні, - заперечив хлопець. - Ти сама маєш зробити вибір.

 - Не думала, що тут може бути настільки гарно... А ти тут типу привида чи що?

 - Кохана, це - твій світ, твоя нагорода, у моєму ж панує лише розчарування, біль. А те, що ти бачиш - це віддзеркалення моєї нещасної душі, - юнак видавив із себе сумну посмішку.

Оксана зрозуміла, що це і справді є він. Її улюблений коханий, якого вона втратила і вже не надіялась побачити. Туга змінилась цікавістю і жінка наважилась прийняти руку, яку простягала їй душа.

- Як же довго я на тебе чекав! - прошепотів він, маючи змогу доторкнутись до її волосся. Вона ж боязно, ніби не вірячи, кінчиками пальців пройшлась по його щетині і насмілилась заглянути йому у вічі. Вони випромінювали велику радість і нотки такої знайомої лагідності, що Оксана не втрималась і опинилась у його обіймах і їх навіки з'єднав небесний поцілунок.

- І що тепер, мій Іванку? - тисячі думок пульсували в її скронях. У серці вже оживали давно забуті і викинуті почуття.

- Оксаночко, моя рідна... - шепотів він, не зводячи з неї очей. - Я дуже хотів би, щоб ти залишилась зі мною, щоб нарешті припинити свої страждання, але я не можу тебе про це просити. Я був таким дурнем, що не повірив...