Нестерпні убивчі думки

Минув ще один рік у житті наших героїв... 

Оксана тепер була господинею великого Антонового маєтку, прислуга прийняла її, і усі поважали. З чоловіком теж стосунки налагодились, поступово Оксана звиклась із думкою, що належить іншому. Про Івана старалась не згадувати, але й забути було важко, той біль міцно поселився в серці.

З Веронікою дівчина востаннє бачилась ще перед весіллям. Тоді віроломна красуня нібито прийшла попрощатися. І вирішила довірити своє становище їй, колишній подрузі. Батьки ще не знали про цей її сором, а якби дізналися, то Льоша одразу став би їхнім зятем.

Народжувати Вероніка не хотіла, були думки про аборт.

Оксані важко було щось їй сказати, та і ледве стримувалась, щоб не почати новий скандал. Думаєте, їй приємно було слухати усі ці трелі?

Це ж через неї вона втрапила у таке становище. Тому і пробачити вона її не могла, хоч мала б так зробити по законах Божих. Просто порадила їй ще раз добре подумати і не чинити хибного кроку.

По-перше, аборт - це великий гріх, і про це можна жалкувати потім все життя. По-друге, після такого можливість мати дітей може бути втрачена, і це також великі муки совісті.

Потім же Вероніка наважилась прийти до церкви, висповідатись, і знаєте, їй справді стало легше. Отже, якщо Бог благословляє її і дає другий шанс, тоді ще не все втрачено. Льоша дуже зрадів новині, і тепер уже став законним чоловіком своїй коханій.

Сенсу побиватись за Іваном уже не було, адже і він, і вона свідомо зробили свій вибір. Та і з його від'їздом Вероніка втратила всякі надії побачити його ще раз. Думала, поживе трохи з Льошею, звикне і полюбить його.

Згодом у цій сім'ї народилась донечка, Марічка. Вона стала маленьким промінчиком, який осяяв і їхню оселю, і зломлену гріхом душу Вероніки. Думала дівчина, що в турботах, вихованні і піклуванні знайде свій спокій.

Жили вони тепер у Тернополі, у трьохкімнатній квартирі, Льоша влаштувався на роботу пожежником, а Вероніка гляділа малечу. Чоловіка все частіше не було поряд, і їй щораз то більше ставало незатишно, тоскно і самотньо. Совість підгризала зсередини, даруючи незрозумілу тривогу і моторошні думки.

Ох, де ж ти була раніше? Чому прокинулась лише тепер?

Причина була простою: її донечка, яка живе у повноцінній сім'ї, виховується в любові, щирості і зростає у благодаті. Дивлячись на неї, Вероніка все згадувала малого Сашка, якого свідомо лишила без батька. І заради чого? Непотрібних мрій і брехливого почуття?

Було їй дуже соромно за цей вчинок, постійно переглядала свій щоденник (який вела у селі і привезла з собою) і сльози самі котились з очей. Хотіла пошматувати той зошит, знищити все це з пам'яті... Але ж зроблених вчинків не витреш з життя...

Знала Вероніка, що Оксана вийшла заміж за того чужоземця, і знала, чому вона так вчинила. Так, Вероніка власними руками прирекла і себе, і подругу на муки в нещасливих шлюбах. Та що було б, якби та заздрість не підкралась до неї? Якби не покохала Івана?

Мабуть, зараз вони б з Оксаною жили однією щасливою сім'єю...

Інколи вдивлялась на фотокартку хлопця, і гадала: де він і чим зайнятий зараз? Так, ті дні, коли вони були разом, залишаються і надалі найщасливішими в її житті. Думки терзали її настільки, що зривалась на чоловікові і донечці. В такі хвилини Льоша просто не впізнавав її.

Якось же Вероніка зловила себе на думці: а якщо все ще можна виправити? Може, Оксана та Іван мають право на щастя? І Сашко не ростиме безбатченком...

Згодом врешті наважилась і написала в листі Івану усю правду, викрила свій мерзенний обман. Відправила у Харків, туди, де мав би служити, і стала чекати. Хотілось вірити, що тепер усе буде по-іншому.

Але сталось зовсім непередбачуване...

Іван отримав того листа, і після прочитання став сам не свій. Боже, кому він повірив? Невже Вероніка, його колишня та ще і подруга його Оксани здатна на таке?! Вона ж здавалась такою милою і невинною... Одразу відкинув усі слова вибачення, які вона там писала. Вирішив, що не буде прощати, адже такі люди не заслуговують на це.

І як тепер бути? Давні почуття завирували в серці, адже скільки не старався, так і не зміг забути свою Оксанку. Свою?.. Та ні, вона уже належить іншому. Ще й дізнався правду про синочка. Виходить, Оксана тоді казала правду. Боже, що ж він накоїв???

Два дні солдат бродив, як у воду опущений. Не хотілось ні їсти, ні спати, думав довгу думу. Йому конче треба було поговорити з Оксаною. Та от що він їй скаже?

Давнє палке кохання - то не причина, щоб їй розлучатись із чоловіком. Та й чи захоче Оксана його слухати? Певно, прожене, та й по всьому, як він її колись...

Але жити в невідомості парубок не міг, і вирішив усе ж з'їздити у Дніпропетровськ. Тепер або пан, або пропав. Або Оксана пробачить, або не жити йому на цьому світі більше.

Відпросився в начальства, узяв службову машину та й поїхав. На шляху не сильно уважно слідкував за дорогою, що і привело його до трагічного кінця. На великій трасі виїхав на зустрічну смугу, і не помітив великої вантажівки, що мчала просто на нього... В останню секунду завищали гальма, та на жаль, було вже запізно...

Згодом на місце аварії з'їхались медики та рятувальники. Але рятувати там уже не було кого - лишилась лишень потрощена купа заліза і понівечені тіла обох водіїв. Особу загиблого Івана встановили швидко, зв'язались із військовою частиною, звідки був автомобіль. Потім повідомили матір, односельчан, чутки дійшли і до Льоші з Веронікою.

Коли Вероніка зрозуміла, про кого мова, то немовби закам'яніла. Його більше немає... І винна в цьому вона, хоч ніхто про це не здогадувався. Для неї настали ще гірші часи. Льоша на її велике прохання все ж повіз її на похорон. То було щось страшне...

І старі, і малі плакали, неможливо було дивитись на посивілу з горя матір, яка вже втратила всіх, кого любила. Вона пережила свою сім'ю, своїх дітей, від неї не залишилось уже нічого...