Любовний прямокутник

Час минав швидко, і ось уже скоро Оксана мала народити. Як і кожна жінка, готувалась вона до цієї події, і дуже хвилювалась. Уже не за себе, а за її маля. Ситуація, в яку вона влипла через людські пересуди, складалась явно не на її користь.

З ферми довелось піти ще чотри місяці тому, офіційно - це була декретна відпустка, але Оксана розуміла, що більше туди не повернеться. Вона і рада була б, та і сільський голова не заперечував, але люди на те і люди, щоб бунтувати.

Знала, що після пологів спокою їй не буде, і не приймуть її уже на старому місці. Якщо чесно, думки односельців її не дуже і цікавили, просто було образливо, що вона втратила довіру, у власному рідному селі раптово стала ніким.

Уже майже ніхто не звертався за допомогою, не вітались на вулиці, а деякі сміливці не боялись уже в обличчя говорити образливі слова. Дехто навіть вимагав, щоб їхала геть звідси, бо ж соромно. Але за що? У чому вона винна? Та і куди має їхати? Не до Антона - це вже точно...

Ні, звісно, вона була йому вдячна за допомогу, адже чоловік часто присилав їй гроші, дзвонив (дивно, але навіть домашній телефон він допоміг їй придбати), цікавився її життям. Та і тітку Тамару непогано влаштував, повертатись назад у село вона вже точно не хотіла.

Отож Оксана жила поки сама, слава Богу, не бідувала, коштів Антона мало вистачити на перебування в пологовому. Єдиною розрадою залишилось шиття, і зараз Оксана була зайнята творінням різних дитячих речей. Інколи в цьому їй допомагала Вероніка, яка, як і завжди була поруч.

Її батьки також стали піклуватись про Оксану, навідувались, допомагали по господарству і морально підтримували. Саме вони і їхні переконливі розмови і стали тою соломинкою, за яку ухватилась дівчина, щоб існувати далі.

А Вероніка чомусь сильно перейнялась своїм майбутнім. З Олексієм вони тепер бачились, бо працювали разом, і хлопець по старій пам'яті почав залицятись і ходив за нею майже по п'ятах. Ну і було десь таке, що вона не змогла протистояти його любовним чарам. І як коханця його, звісно ж, оцінила на першому рівні, але серденьку ж не накажеш, і воно досі сумувало за Іваном.

Не змогла забути і так, як і Оксана, чекала його повернення. От тільки не знала, як віднадити від себе Льошу, який після того випадку мало не одружуватись на ній зібрався. І знала, що Оксана їй не порадник, адже пояснити причину своєї поведінки вона не могла.

Завжди говорила, що прагне якихось переспектив, багатого жениха і життя у місті, а Льоша - просто не той кандидат. З ним, типу, ні до чого не доживешся... Та насправді хитрунка хотіла кохання, і хотіла Івана, хотіла саме з ним створити сім'ю.

Оксана не переставала думати про свого коханого, і все ж турбувалась, чому так довго від нього немає листів. Чи бува не сталось чогось? Тому якось вона і завітала на пошту, де Орися Василівна усе їй пояснила. Того ж дня і закінчилась їхня жіноча дружба.

Усвідомлення того, що тобі підклала "свиню" найкраща подруга, просто вбивало.

Звісно, Оксана заявилась у дім до Вероніки і зажадала поснень. Вона тоді була дуже розгнівана, і просто захотіла дізнатись, як так сталось, що Вероніка читала чужі листи. Для чого? І головне, коли Оксана встигла стати їй ворогом?

Вероніка намагалась виправдовуватись, казала, що то стара листоноша все наплутала, і ніяких листів вона і близько не бачила. І винною себе також не вважала. Дійшло до того, що Вероніка показуючи свій норов, грюкнула дверима, а Оксані раптово стало погано. Раптовий різкий біль внизу живота відбивався болем у серці.

Якби не хазяї дому, то Оксана взагалі не знає, в яких умовах їй би довелось народжувати. А так дядько Павло шаидко організував машину і довіз породіллю до райцентру. Ну а тітка Ліна зайнялась перевихованням дочки. Просила її, щоб викинула усі дурощі з своєї голівоньки, вибачилась перед Оксаною, і хоча б навідала її в лікарні.

Та ображена Вероніка стояла на своєму і нічого із цього робити не збиралась. Було дуже гірко, адже навіть рідна мати заступилась за цю нечестивицю. А хто тепер її жаліти буде у скрутні часи?

Ні, вона їй точно більше не подруга...

Оксана народила здорового хлопчика. Так і з'явився на світ наш Сашко Іванович. Сюрпризом для нововиявленої матері став неочікуваний приїзд Антона. Взагалі, вона і не думала, що ще колись побачить його у цих краях. Тепер, можливо, і плітки про неї підуть у інше русло, але яка різниця? 

Правда все одно на її боці.

Антон же задумав навідати красуню, якою давно захопився, на прохання Тамари. Ну і ще вирішити з нею особисто питання про його пропозицію. Перечити не став, коли в коридорі пологового медсестра прийняла його за щасливого батька і поспішила привітати.

Він для себе уже давно вирішив, що якщо буде потрібно, то він завжди готовий захищати Оксану і її маленького сина.

Зайшовши в палату, чоловік помітив, що Оксана мирно спить. А снилось їй у цей момент пишне весілля. Вона - у білій сукні і фаті, поруч - Іван у дорогому чорному костюмі, навколо - купу гостей, музика і святкові столи, а десь близько лунає дитячий сміх.

От гості кричать "Гірко!", наречені підводяться, Іван палко цілує свою кохану і потім дякує за синочка. А збоку за тим усім спостерігає злобна Вероніка... Від її зневажливого і розлюченого погляду, який проникав глибоко в душу, Оксана і прокинулась.

Яка ж щаслива ідеальна картина!

Оксана мусить постаратись, щоб реальність не була гіршою. А тому на чітке запитання Антона після взаємних привітань і обіймів вона холодно відповідає. Сподівалась, що він зрозуміє... У неї тепер є син, скоро приїде наречений і у них буде весілля...

Та Антон чомусь не хотів їй вірити, перед від'їздом сказав, що пропозиція ще в силі, і він буде чекати, скільки буде потрібно. Щаслива матуся ж не думала про нього, а з трепетом лічила кожен день, який наближав приїзд коханого. Назвала хлопчика Олександром на честь втраченого брата Іванка.