Недитячі ігри (2)

Ранок у Маріїній квартирі почався із шаленої біганини. Двоє молодих людей таки проспали, і розбудив їх телефонний дзвінок від адміністратора Діми, який повідомив, щоб Сашко негайно з'явився на роботі.

Ой, сьогодні ж його зміна!..

Учора ввечері хлопець про це пам'ятав, але потім усе вилетіло із голови. Усе, окрім неї...

Марічка вирішила сходити в душ, а потім приготувати якийсь сніданок з того, що було в холодильнику. Дівиця не забула про свої плани і таки збиралась в універ, щоправда, сьогодні вона туди прийде мабуть аж на другу пару.

Сашко ж метався туди-сюди, намагаючись віднайти свої речі. Ох і шаленою була нічка! Але день може бути іще шаленішим, якщо він зараз не поспішить. Минулого разу керівництво обмежилось попередженням, та зараз він уже запізнювався майже на годину. Діма зголосився прикрити його поки що, але суть від цього не змінювалась.

- А, ось і улюблені джинси! - посміхнувся парубок, бо тільки що у коридорі він уже підняв із паркету свою куртку, а тепер наткнувся на штани. Недовго думаючи, Ксандер поспішив одягнути їх, попутно розшукуючи свою майку і світшот.

Та тут від такого "захопливого" заняття його відволік дзвінок у двері. Маша ще знаходилась у ванній, а хлопець геть забув, що він тут не живе і майже не має ніяких прав. Тому по інерції він просто відчинив замок і згодом закляк на місці.

Перед ним стояла удвічі старша жіночка в окулярах, з приємними рисами обличчя і стрункою фігурою. Одягнена вона була у пальто темно-вишневого кольору і в руках тримала якийсь пакет.

- Ой.. Вибачте... а Марія удома? - розгублено запитала вона, бо аж ніяк не очікувала побачити тут якогось напівголого молодика.

- А.. Т-так... вона тут... А я перепрошую... а Ви хто?

Сашко бачив цю жінку уперше і зараз від сорому готовий був провалитись під землю. Та ж про його перебування тут ніхто не знає! І яка різниця, хто це? Може, якась сусідка прийшла сіль попросити, як це зазвичай буває?..

Постать у дверях швидко пройшлась по парубку поглядом і те, що вона була шокована, це ще було м'яко сказано.

- Е-ей! Ти можеш... Марію покликати? - вирвала вона його із роздумів.

- Блін, Саша, та двері хоч закрий! - почувся грізний оклик і до хлопця миттю приєдналась хазяйка квартири. Вона була у банному халаті і з рушником на голові. Ох, схоже, зараз у когось будуть з'ясовуватись відносини..

- Ти нащо взагалі поліз їх відчиняти? - просвердила дівчина його таким розлюченим поглядом, наче він щойно зізінався у важкому вбивстві.

Саша ж, прикривши причину наростаючого бунту, не залишився в боргу із відповіддю:

- А що, я мав чекати поки їх виламають? - спробував пожартувати він, але тут же запнувся.

Маша так само окинула його з ніг до голови і майже невловимо вказала пальчиком на ремінь його джинсів. Боже, ширінка не застігнута!.. Уявляю, що зараз про мене думає ця "гостя"...

- Та ти взагалі тут не живеш! Для чого ти це зробив? - звинувачувала вона, поки розчервонілий Сашко намагався сховати свого "хвостика".

- То може, ти мене представиш? Я ж наречений твій, чи як?

Брови незнайомки, яка поки стояла і просто спостерігала за картиною, здивовано вверх. Схоже, що вони здивували її більше очікуваного...

- Для чого? Це взагалі не до тебе прийшли! - сердито мовила Марія.

- Ем, я вибачаюсь, що влізаю, але довго це ще буде продовжуватись? - наважилась запитати жінка.

- Ну добре! - буркнув Сашко і пройшов на кухню, щоб не заважати їхній розмові.

- Ніно, пробачте, що все так... - почала було Марічка. І як вона тепер усе пояснить? Досить було зауважити їхній із Сашком зовнішній вигляд, і можна було без проблем про все здогадатися. Ніна ж довірилась їй, подарувала свободу тихцем від батька, а Марія ж що? Просто зрадила її довіру. Ну чому вона сама у той момент не відчинила двері?!

- Та чого ти.. Не вибачайся, - холодно промовила психолог. - У тебе - своє життя, я розумію, просто я не думала, що ти одразу його сюди приведеш...

І справді, звідки Ніна могла про таке знати? Вона вважала, що Марія буде розсудливішою. Але, з іншого боку, кохання завжди змушує робити необдумані вчинки.

- Ви ж не скажете татові? - з надією і проханням в очах запитала дівчина. Ще бракувало, щоб Олексій про все це дізнався! Ой, що ж буде! А цієї Ніни вона ж геть не знає. А якщо жінка її також зрадить у відповідь?

- Добре, цього я не скажу, - через секунду роздумів вирішила Ніна, проте їй, як психологу, було нелегко таке чинити. Скільки ж підлітків вона вислуховувала з подібними проблемами, у яких були непорозуміння з батьками...

І вона завжди радила, при будь-яких обставинах, хоч як там на душі важко, але все ж відкритись, поговорити і вирішити всі недомовки. Адже батьки - це найрідніші люди для кожного з нас, та і секрети всякого роду інколи не доводять до добра... А тут...

Вона сама погодилась тримати чужий секрет. Та чи надовго? Вона ж любить Олексія, і хоча їхні стосунки тривають недовго, жінка відчула, що саме з цим чоловіком знайшла свій спокій і душевну рівновагу. Адже чому вона все життя працює психологом і постійно у контактах з людьми і дітьми?

Правильно. Щоб не залишатись самотньою...

Адже лікарі колись сказали їй, що вона безплідна, і навіть, якщо б хотіла, то вже ніколи не зможе народити дитину. А Льоша... Вони познайомились десять років тому у Києві під час навчання на фахових спеціалістів. Льоша тоді вступив на заочне відділення у інтерну справу, і в принципі, він ще тоді їй сподобався, але вона розуміла, що не має шансів.

У нього була малолітня донька, яку треба було ставити на ноги, а про нові стосунки Льоша і чути не хотів. У серці тоді ще жили почуття до загиблої дружини...

І ось тепер коли вони знову зустрілися, уже в іншому місті і при інших обставинах, Ніна зрозуміла, що саме на цього мужчину чекала стільки років...