Два полюси одного магніту (2)

Марія переїхала у місто Дніпро три роки тому. Узагалі за своє таке ще юне життя ця дівчина встигла поміняти багато місць проживання.

Середню школу вона закінчила в Краматорську, а от поступати в університет приїхала сюди. Її родиною, найближчим другом і порадником був її батько, Олексій Іванович - єдина рідна людина, яку вона знала. Від самого її народження вони були разом. Завжди. Тому і не дивно, що Марія слідувала за батьком усюди, завжди слухалась його, поважала як авторитет.

Матері їй бракувало все життя, і тому в дитинстві вона часто ображалась на саму себе, що не пам'ятає обличчя тієї, що дарувала їй життя.

Спільних фотографій у Олексія не залишилось і він завжди повторював, що його донечка дуде схожа на його кохану покійну дружину. Коли Марія була ще немовлям, із жінкою стався нещасний випадок, внаслідок якого вона загинула. Чернз те, що батько не любив говорити про обставини її смерті, Марія не знала, де саме вони тоді жили, що саме тоді сталось, і навіть ніколи не бачила могили матері і не знала, де саме вона похована.

Після трагедії Олексій довго не міг оговтатись, і щоб не ятрити собі душу ще більше, постійно переїжджав з місця на місце. У нього залишилась єдина донька і саме їй він присвятив своє життя. Чоловік пообіцяв собі, що б не сталось, у будь-якому випадку бути поруч і гідно виховувати його маленький подарунок, якщо вже його Ромашка покинула їх.

Олексій не зміг забути своє перше кохання і тому надалі його серце було закритим для жінок. Вирішив, що сам буде піклуватись про свою сім'ю, бо був переконаний, що для будь-якої іншої жінки його безцінний скарб уже не буде рідною кровинкою. Та і дитину уберіг від всіляких потрясінь, адже мачуха і пасербиця - це завжди дві ворогуючі сторони.

Будучи малою, дівчинка не розуміла батька, вважала такий його вчинок надто егоїстичним, адже, як і кожній малій дитині їй хотілось відчути хоча б трішки тієї материнської ласки, тепла і любові. Ображалась також і тоді, коли батько днював і ночував на різних роботах, повертався додому пізно і не завжди вчасно. Їй нічого не залишалось, як відволікатись від сумних думок у школі, серед однолітків, або сидіти за чтивом чи вишиванням (це заняття їй колись дуже подобалось). 

Це зараз, уже коли вона виросла і доросла до статусу студентки, вона зрозуміла, чому тато залишав її одну.

Життя виявилося важкою і жорстокою штукою, а на житло, різні смаколики і її підліткові забаганки потрібні були гроші. Що-що, а от експериментувати з одягом Марічка любила завжди. Їй подобалось бути гарно вдягненою, мати свій стиль і не бути схожою на сіру величезну масу її ровесників. У школі дівчина навчилась робити різні зачіски і майже щодня з'являлась на людях з якимось химерним плетивом на голові. А коли отримала подарунок на 15-річчя свою першу косметичку із різними засобами для макіяжу, взагалі готова була стрибати від щастя.

У будь-якому оточенні Маша любила показувати свій темперамент і гарячу вдачу. Вона геть не вміла проявляти стриманість і геть не була схожою на свого завжди мовчазного і спокійного, наче удав, батька. Будучи у різних компаніях, серед таких, як і вона, Маша не чекала, коли її запримітять і щось до неї заговорять. Вона проявляла себе сама і завжди породжувала різні суперечки серед своїх. Інколи вона могла такої каші наворотити, що її так звані дружки потім не могли виплутатись. Сусіди завжди дивувались: у кого ж вона пішла така? Хм, напевно в маму...

Ще однією вагомою рисою в її характері була впертість. От як чогось захоче, чи щось запланує, поставить собі за мету, то не зупиниться, аж поки не досягне свого. Так було і з останнім переїздом. Взагалі-то, Олексій Іванович тоді не планував покидати Краматорськ, але його красуня-відмінниця здала ЗНО і поставила його перед фактом: хочу на дизайнера і все...

Постійних відданих друзів Марія не встигала заводити через шалений текучий ритм їхнього з батьком життя. Звісно, вони були, були і компанії, з якими встрявали у різні історії, але це все несерйозно - поспілкувались і забули. Зате тут, в університеті, до красивої гламурної веселої дівчини липли усі, кому не лінь, наче мухи на збір меду. Однією із таких собі подружок була Світлана, яка потягла її за собою на ту дурнувату вечірку.

Взагалі Марія не звикла бути присутньою на таких заходах і дуже пожалкувала про отой один-єдиний вечір веселощів, від якого тепер залежало її життя. І той хлопець був у всьому винним. Звичайно, що він їй геть не сподобався. Нахабний хамовитий придурок...

Він поводився із нею, наче зі своєю власністю, хоча тоді вони навіть не були знайомі, і Марія дуже сподівалась, що більше не зустріне такого егоїста на своєму шляху. Взагалі, до хлопців і стосунків з ними дівчина ставилась доволі скептично. Вона не вірила в романтику, почуття, а про кохання взагалі не йшлося...

Що старшою вона ставала, то переконувалась у тому, що справжньої любові не існує, і що союз між чоловіком і жінкою потрібен лише для продовження роду ну або просто для втілення тілесних насолод.

Звісно, дівчина не була уже настільки категоричною щодо протилежної статі, серед хлопців у неї були приятелі і просто дружби їй було досить. А всі ці розмови, романтичні прогулянки і таємні поцілунки крадькома - це все було не для неї. Дівчина не вірила у принца на білому коні і тим більше не чекала ніяких подарунків долі.

А тут сталося таке, що змушувало її, горду красуню Марію, мчатись пізно ввечері у інший район міста. Якби не стояло питання про її честь та добре ім'я, то Марія б наплювала на нього, і перегорнувши сторінку, забула б про той випадок і пішла далі своєю дорогою. Але та його публікація на Фейсбуці...

З неї ще ніхто так не знущався і ніхто так не принижував! Та він просто самозакоханий хлопчисько!

Тепер серед свого оточення Маша мусить ловити на собі неоднозначні погляди і вислуховувати тупі коментарі від однокурсниць. А Свєтка переконана, що це все -  правда, і любить пожартувати з цього приводу. Дістала вже. Всі дістали...