Історія лицаря (2)

Ксандер виявився не на жарт ранимим хлопчиною. Він важко переживав ту ситуацію, що на власні очі тоді побачив на випускному.

Минув уже майже місяць, а він ніяк не хотів виходити зі свого кокона. Навчання закінчилось, то пора б уже і за діло якесь братися, та думки Ксандра були зараз далеко від реальності. Оксана Михайлівна декілька разів щось говорила щодо пошуку роботи, а її син лише махнув на усе це рукою.

Заспокоювало його те, що хоч зі сторони матері не було ніяких докорів чи повчань, як це люблять робити батьки. Хлопець не розповідав їй про своє бурне життя у коледжі спочатку тому, що мати не питала (Оксані була важлива лише успішність і авторитет сина), а потім - тому що він уже дорослий і сам має вирішувати, як йому чинити у тій чи іншій ситуації. Про те, що він зустрічається з Оленкою, Оксана теж не знала, але як думав Сашко, вона здогадувалась, що у сина хтось з'явився.

От воно і перше кохання... Прямо як у тій давній пісні: "...не забудеться і ніколи не збудеться"...

Сашко майже цілими днями сидів удома перед телевізором або за іграми в телефоні. Але Оксана швидко дала зрозуміти, що не дозволить єдиному любому синочку довго депресувати і страждати.

Отож, на юнака звалились різні домашні клопоти, поки мати працювала у своєму магазині: то він прибирав, то ходив за покупками, то виконував доручення інших жильців їхнього будинку... І все було б добре, якби ця стерво Оленка не давала про себе знати майже щодня. Не знаю, чи то їй набридли відносини із новим хлопцем (можливо, він був і не один), чи може совість замучила...

Хоча у таких, як вона, мабуть її немає.

Ксандер зрозумів, наскільки сильно розчарувався у ній, і коли вона писала провокативні SMS на його телефон, жорстоко відшивав її. Він відповідав дівчині тим самим, що тоді вона відповіла йому.

З голови ніяк не йшли оті її паскудні слова.

І хлопець розумів, що насправді він їй не потрібен, що не потрібні їй їхні стосунки, які вона нібито хотіла повернути. Максимум, їй треба було однієї зустрічі і одного сексу, і це все...

Сашко переконався в цьому, коли нахабна дівуля з'явилася на порозі його квартири у вульгарному одязі і з пляшкою шампанського. Він просто вигнав її, не давши і слова промовити. А потім сам для себе здивувався, наскільки легко йому було це зробити.

Отже, для нього починається нове життя...

От і сьогодні він вирішив не витрачати  час дарма і зробити якусь корисну справу. Життя-то йому було дано одне і вона не варта того, щоб за нею побивалися. Життя треба прожити гідно, без всякого депресняку. Так думав Саша, коли підходив до маминого магазину.

Надворі уже була осінь, і жовте опале листя на вулицях створювало таку красиву і неповторну картину. Було прохолодно, тому хлопець узяв із собою куртку, і мирно йшов собі, засунувши руки у кишені.

Мама попросила його принести принести з дому якісь документи, що стосувалися її роботи, от Ксандер і взявся виконувати доручення. А після цього думав він здзвонитись із Романом, який, як йому було відомо, залишився у Дніпрі в тітки. Було бажання поїхати в якийсь клуб і добряче розважитись.

Отак-от роздумуючи, юнак зненацька під пальцями у кишені щось відчув. Звісно, цікавість змусила його витягнути на світ Божий те, що йому попалось під руки.

- І що це таке? - попід ніс буркнув собі Сашко, розглядаючи невеличкий предмет декору у вигляді золотистого метелика із химерними вусиками. Прокручуючи в голові моменти, його раптом осінило.

- Ого! Невже це... Нічого собі! - вражений, подумав він. Це ж із випускного! Точно, він же ж був тоді у цій самій куртці!

Згадалось, що він побачив цю прикрасу у коридорі на підлозі того закладу, де вони святкували випускний. Він тоді машинально підняв її і засунув собі у кишеню, попутно дивуючись, хто б міг її тут загубити. Ну а потім він пішов шукати Оленку і стільки всього сталось, що цей короткий інцидент геть вилетів із пам'яті.

- Привіт, синку! - отямився він після того, як зрозумів, що уже знаходиться в магазині меблів.

- А... Здрастуй, мамо! - відповів він і поцілував матір в чоло як знак привітання. Пикраса досі знаходилась в його руці і немовби обпікала вогнем, та він вирішив повернутись до реальності.

- Ось, тримай, це те, що ти просила, - передав їй у руки Сашко папку з документами.

- Ох, дякую, Сашку! От що б я без тебе робила! - як завжди, похвалила його Оксана, і поставила документи на свій стіл.

- Ну, як тут у тебе справи? - ніби між іншим поцікавився синочок, тим часом розглядаючи магазин. Він бував тут уже не один раз, і знав, що і де знаходиться, але от зараз було таке відчуття, що тут усе кардинально попереставляли.

- Та поки що все нормально. От уявляєш, сьогодні якраз останній день по питанню оренди, і там треба усе залагодити.. - прийнялась розповідати Оксана Михайлівна.

- Ясно. Я радий, що все спокійно, - машинально відповів Ксандер, який геть не слухав маму і поспішив обірвати її, бо знав, вона як заведеться розповідати про свою роботу, яка тепер стала сенсом її життя, то вже й не зупиниш...

- О! Як же вчасно! Якраз привезли замовлення, - Оксана побачила у вікні великий фургон.

- Мамо, ну якщо це все, то може, я піду? - з надією запитав Сашко, бо хотів швидко ретируватись.

Ще не вистачало, щоб мама зараз запропонувала йому розвантажувати різні частини меблів. Не раз він уже на таке підписувався, і якщо чесно, йому це не дуже подобалось.

- Ну добре, йди вже! - Оксана заметушилась, поспішаючи відкрити склад хлопцям, що приїхали.

- Хоча, стривай! Я тут нещодавно у тітки Каті брала поміряти блузки, то може, віднесеш їй нагору? - запропонувала мати, передаючи сину невеличкий пакунок.

- Та без проблем, я передам! - погодився Саша і вийшов, тоді як Оксана уже побігла звіряти замовлення.

От уже ця зайнятість! Щось завжди понабирають, понавигадують, а їм, чоловікам, потім розбирайся...