Історія лицаря (1)

Сашко виріс у славетному місті Дніпро.

Він жив зі своєю мамою, Оксаною Михайлівною, в багатоповерхівці в елітному районі. Мати це була єдина його сім'я, бо батька Сашко не пам'ятає. Вона завжди була для нього захисницею, порадницею і рідною душею. Коли хлопчику було п'ять років, не стало його батька. Як розповідала мама, він служив на високій посаді у збройних силах, і одного разу він щось не поділив із вищим начальством і його просто взяли і прибрали з дороги.

Тоді вони жили в достатку, у них був свій маєток, але Оксана вимушена була тікати звідти, бо боялась за своє і синове життя. Взагалі жінка не дуже і хотіла згадувати ті моторошні подробиці. Про щасливе минуле нагадувала лише одна чорно-біла фотографія, яка тепер красувалась на полиці у кімнаті Сашка.

На ній були зображені строгий вусатий дядько у військовій формі, усміхнена красива жінка із розпущеним волоссям, а посередині - малий розбишака Сашенька, який тоді злякався фотоапарата, і на знімку вийшов з таким обличчям, наче побачив привида.

Після цього деякі знайомі допомогли Оксані з житлом, а пізніше вона влаштувалась продавцем на ринку. Не можна було сказати, щоб їхня сім'я жила бідно, бо в Сашка завжди було все необхідне: і у що вдягтися, і попоїсти, а згодом навіть з'явились телефон і планшет. Тепер же Оксана була солідною дамочкою і завідувала одним магазином меблів.

Сашко знає, що саме вона, працюючи там продавцем, фактично підняла бізнес з нуля, а потім її підвищили. У неї також була мрія, щоб викупити цей магазин і самій стати керівницею, але на це були потрібні немалі кошти. Сашко завжди допомагав матері чим міг, бо знав, що настали складні часи.

Хоча в дитинстві він був ще тим розбишакою. То поб'ється з сусідніми хлопчиками через дрібницю, і матері потім вирішувати непорозуміння, то залізе на дерево або звідкись упаде... Постійно втрапляв у всілякі халепи навіть у школі, був непосидючим і допитливим. Інколи Оксана запитувала себе: у кого ж він такий вдався?

У школі був веселим халамидником і разом з однолітками вирішував якісь "складні завдання".

Вчився він посередньо, у двієчниках не ходив, але і відмінником ніколи не був. Оксані було чим гордитись, вона завжди з радістю спостерігала, як росте її єдина кровинка. Звісно, Сашку дуже бракувало чоловічого виховання, і він малим дуже сумував, що у нього немає тата. Особливо, коли бачив своїх однокласників на прогулянках з татами, чи коли вони просто розповідали, як люблять своїх татусів.

Та з цим нічого не можна було вдіяти, бо Оксана не захотіла вдруге виходити заміж, після трагедії закрила своє серце для чоловіків. Вона вважала, що чужий чоловік не буде дуже добре відноситись до її дитини, тому всю себе віддала на виховання Олександра. Вона дала собі слово, що зробить все, аби її син виріс у затишку і достатку і зміг бути щасливим. Тому що життя часом буває таке жорстоке, що хочеться відгородити свою кровинку від усіх небезпек.

Коли закінчилась школа, мати дуже хотіла, щоб Сашко пішов учитись на інженера або технолога. Самому хлопцю завжди подобалась математика та різні обрахунки. Але він розумів, що потрібно думати про майбутнє.

Адже є професії, які престижні і якими можна заробляти на життя, а є просто такі, які захоплюють, але доходу особливого не приносять. Он Оксана колись дуже любила швейну справу, але вчитись на це так і не пішла, а після смерті чоловіка уже і не до того було.

Тому Ксандер не хотів розчарувати маму, і послухавши її, вступив у політехнічний інститут. Але згодом він зрозумів, що не його це справа, і не завершивши навчання, у вісімнадцять років вступив у царину економіки та бізнесу.

Цей коледж став його другим домом, і він відчував, що це саме те, що йому потрібно. Там він і знайшов справжніх друзів, став центром компанії, і вони тепер разом вирішували недитячі питання. Звісно, були такі-от хвальки, як Славко чи Ігор, що любили познущатись над іншими.

Проте до нашого Ксандера вони мало коли лізли, бо хлопець дав зрозуміти, що не постелеться їм під ноги. Бійки він не особливо так і любив, але якщо хтось зачіпав якісь болючі теми чи тим більше, ображав когось з його оточення, юнак не задумуючись давав здачу. 

Найкращим другом для нього в коледжі став Роман, високий, видний такий хлопчина, завжди усміхнений, надійний, такий, що на нього можна було покластись в будь-яку хвилину. Він не дурив, не обманював, у них з Сашком були спільні інтереси, а також він і був ініціатором клубу здорового життя, який став підтримувати Ксандер. І саме Роман звів їх із Оленкою півтора року тому.

Не скажу, що Сашко був обділений увагою дівчат.

Протилежна стать цікавилась ним завжди, але переважно через його дотепні жарти. Звісно, як хлопцеві, йому це подобалось, але далі, ніж невинний жартівливий флірт справа не заходила. Чи то дівчатам не подобаються зараз конкретні хлопці, чи то він занадто сором'язливий...

Просто юнак вірив у кохання, у те перше ніжне почуття, про яке пишуть в книжках. І в стосунках він хотів вірності і постійності, а не лише одного п'яного вечора в клубі або інтрижки на одну ніч. І з Оленкою, здавалось, він відчув саме те.

Довго думати йому не довелось, і коли зрозумів, що Оленка йому не байдужа як дівчина, то одразу запропонував зустрічатися. Оленка погодилась, у них зав'язались стосунки. У них виявилось багато спільного: і навчання, і погляди на життя, і вечірки, і музика...

А яяким милим і романтичним він був!.. Завжди старався, щоб їхні зустрічі не були просто прогулянками по нічному місту, а завжди влаштовував якусь ізюминку. Та він готовий був заради неї зірку з неба дістати, лишень попросила б!.. А вона просто не оцінила...

Просто жорстоко протопталась ніжками по його почуттях...

Коли він був з нею, то не звертав уваги на інших дівчат, а вона отак-от просто взяла і зрадила йому із першим-ліпшим...

Ця ситуація змусила Олександра просто зненавидіти увесь жіночий рід. Тепер він знав, що за красивим зовнішнім виглядом і зваблюючою посмішкою ховається хтиве стерво, яке не зупиняється ні перед чим, щоб отримати бажане. Вони усі - підлі зрадниці!