Літо.Однокласники.Любов (1)

 От і настав кінець навчального року. Та що там кінець - це ж майже все, він більше не повернеться у свій рідний коледж, який за цей час став йому наче домом.

Він сидів за столом у гарно прикрашеній залі поміж інших своїх однокурсників, і в голову лізли дивні думки. Сьогодні вони зібрались тут, щоб попрощатись з веселим безтурботним життям. Цей вечір - це їхній випускний.

Ох, якщо згадати скільки в них було суперечок з приводк святкування... Адже кожен із них хотів, щоб цей вечір запам'ятався на все життя, от і висували різні ідеї, які одним подобались, а іншим - не дуже.

А потім староста через знайомих домовилась із завідуючою закладу, де вони перебували зараз, і в принципі, поки що усе всім подобалось. Цей заклад - це був навіть не ресторан, а великий двоповерховий будинок, де хазяї вирішили зайнятись організацією різних бенкетів. Цього вечора тут було людно, столи валились від різних замовлених наїдків, ну і за традицією, бухла тут теж було чимало.

От тільки чи гарно повелись вони, не запросивши своїх викладачів і наставників на свято? Адже вони захотіли розважитись по-дорослому, без всяких набридливих нотацій, яких кожен неодноразово наслухався у стінах коледжу. Та й хто знає, чи побачаться вони взагалі після цього вечора, чи будуть підтримувати спілкування...

А скільки спогадів у хлопця було повяпов'я із тим навчальним закладом!..

Усвідомлював, що тепер починається доросле життя і його легковажні забави закінчились. Більше він не дозволить собі запізнитись на пари, бо банально проспав, не дозволить сісти собі на задні ряди, і ігноруючи викладача, передавати записочки дівчатам або перешіптуватись просто так із тим, хто сидів поруч... Не буде більше екзаменів і заліків, не доведеться готувати шпори і смикати за волосся дівчат-відмінниць, щоб дали якусь консультацію. Та й не буде більше вірних друзів. Хто роз'їдеться по домівках, а хто залишиться у місті працювати, то навряд чи буде у них щось спільне...

А без дружнього кола, теплої приємної атмосфери і різних витівок, Олександр не уявляв свого існування. Він завжди був тим, кого в групі любили, поважали і слухались. Єдине, що залишалось - це добряче розважитись і гідно провести в минуле свої незабутні студентські роки.

- Гей, Ксандер, ходи-но до нас! - хлопця вирвав із роздумів чийсь оклик.

На той момент хлопцю стало трохи душно в приміщенні і він вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям. Той, хто його покликав, то був його однокурсник Ігор, з яким вони не дуже спілкувались. Можна сказати, були у двох різних компаніях.

- Так-так, ходи, зараз тут розважимось! - з дурнуватою усмішкою пропонував другий юнак.

То був Славко, друг Ігоря, з яким вони були нерозлучні. З ними разом стояв іще якийсь юнак, якого Олександр не знав. До речі, його дивакувату кличку придумав йому Ігор ще на першому курсі, а згодом і всі почали його так називати. Це було досить таки прикольне зарубіжне похідне від його власного імені, і йому завжди подобалось, що його так величають, хоча ким був той Ксандер в історії чи літературі, хлопець навіть не бажав довідуватись.

Особливого бажання спілкуватись з ними в Олександра не було, але щоб не подумали, що він їх ігнорує, все ж таки він підійшов до цього дивного зборища.

- І що, як тобі - кльова туса, чи не так? - поспішив запитати Славко.

Ох, уже ця настирлива манера виділятись, яка пов'язувала всіх мажорів, до яких належали ці двоє! Вони росли в щасливих сім'ях, де батьки - багаті бізнесмени, тому їм було чим похвалитись. Щоразу новим брендовим одягом, як у Славка, або ж крутою іномаркою, якою сюди приїхав Ігор. Це вже точно золота молодь, яка не звикла собі в чомусь відмовляти.

- Так, мені сподобалось, - ввічливо і стримано відповів Сашко. Він розумів, що його покликали сюди не для того, аби ділитись враженнями.

- І що, як там у тебе з майбутнім? Усе вже влаштовано? - хитро поцікавився Ігор, який тим часом витягнув із кишені куртки пачку цигарок.

Зараз, коли ще хоч на мить хочеться залишитись тут, побути іще трохи студентом, його вже запитують про майбутнє. Ну звісно ж, що цим мажорам немає про що хвилюватись, адже за них уже все вирішили батьки.

От Ігор ще перед сесією хизувався тим, що уже має місце помічника адміністратора в одному із батькових офісів. А Славкові, мабуть, не доведеться взагалі заморочуватись, адже в його родини такі статки, що йому не треба працювати щодня.

- Та я навіть не знаю, хлопці, що вам сказати... На днях от дзвонили із компанії "Київстар", хочуть мене взяти оператором, - подався в брехню Сашко.

А що? Їм можна вихвалятись, а йому ні? Та й завжди було бажання поставити на місце багатих синочків. У групі над ними завжди любили жартувати, але особливо сильно на рожен не ліз ніхто.

- Ха-ха! - розсміявся отой третій. - Тебе і оператором? - недовірливо повторив.

Сашко невільно відсторонився, бо від того так тхнуло випивкою, що було зрозуміло, що йому пора додому. Та сам юнак, схоже, що так не думав, і мабуть, хотів розваг. На підтвердження він узяв у Ігоря одну цигарку і своєю запальничкою, яка раптово виникла у нього в руках, захотів запалити її.

- І справді, - вторив незнайомцю Ігор. - Та тебе... гик... ой... - схоже, що й він сьогодні перебрав, і уже ледве міг щось вимовити. - Тебе максимум в базарники можуть забрати і все... гик... - закінчив свою думку мажор і гнила подоба посмішки з'явилась у нього на обличчі.

Так боляче його ще не принижували.

- Я щось не зрозумів, - хлопець впритул підійшов до опонента і схопив його за комір сорочки, - ... ти що, на проблеми нариваєшся?

В очах Ігоря тієї миті з'явився страх. Бути побитим не входило в його плани, і він укотре в думках проклинав свій не в міру балакучий язик. А те, що Сашко відповість, в цьому ніхто не сумнівався, адже всі знали про його запальну вдачу і фізичні переваги. Розчавити таку гнилу настирливу комаху, як цей Ігор, для Олександра раз плюнути.