27. Аля. Похід до зоопарку

Коли я бачу пропущений виклик від Матвія, то відчуваю хвилювання. Якщо чесно, я весь час боюся, що він може захотіти, щоб Макс жив із ним. І хоча він нічого такого не казав, але я все одно тривожуся, тому, щоб не нервувати, одразу передзвонюю. 

— О, ти перенабрала, — чую, що його голос звучить якось радісно, чи може мені це тільки здається. — Я вже злякався, що не хочеш зі мною розмовляти.

— Я виходила викинути сміття, а телефон з собою не брала,  — кажу і усміхаюся, відчуваючи в його голосі теплоту. Отже, я даремно хвилювалася, що цей дзвінок принесе якісь проблеми. 

— Я б хотів сьогодні побачитись з малим, з вами. Це можливо? — питає він тихо.

— Так, звичайно, — кажу я.  — Макс якраз просив мене повести його у зоопарк. Можеш сходити з нами. 

— Добре. Давай я заїду, ми встигнемо щось подивитись до закриття? 

— Так, зараз літо, то він наче довше працює, — кажу я. Думаю, що вже давно не була в зоопарку. Колись ми ходили туди разом, і ця думка мене хвилює. Згадую, як Матвій проводив мене додому і ми довго не могли розійтися, стояли під під’їздом, поки тато не виходив на балкон і не питав мене, чи все в мене гаразд. Той спогад такий яскравий, що я не витримую і сміюсь.  — Ой, вибач, то я не з тебе, — виправдовуюсь перед Матвієм. 

— Мені приємно чути твій сміх, — зізнається він. — Тоді десь за півгодини, до зустрічі.

— Добре, давай за півгодини, — погоджуюся я і розвиваю шалену швидкість, щоб привести себе в належний вигляд. Зазвичай я не заморочуюся зачіскою та макіяжем, але тепер чомусь дуже ретельно почала стежити за собою. Невже все це через Матвія? 

— Мамо, а що відбувається? Ми не в зоопарк йдемо? — питає малий, оглядаючи мене з ніг до голови.

— В зоопарк, але ми будемо не самі, — кажу я. 

Я ще й досі не зізналася Максу, що Матвій його тато. Думаю, може буде краще, якщо він скаже малому це сам? 

— А з ким? — питає він. 

— З Матвієм, пам’ятаєш його? Він недавно підходив до нас на вулиці…

— Так, памʼятаю, — киває малий. — Він твій новий хлопець?

— Ми давно знайомі, — я переводжу все на жарт. —  Тому навряд чи він новий… 

— Значить, він старий хлопець, хм, — Макс уважно дивиться на мене.

 — Ну, колись ми зустрічалися, — погоджуюсь я. — Але краще хай він сам розкаже, добре? 

— Добре, — киває малий. — Тоді хай розкаже…

***

Матвій заїжджає рівно в той час, коли ми домовились. 

— Привіт, гарно виглядаєш, — він легенько обіймає мене і цілує в щоку, а потім переводить погляд на Макса і простягає йому кіндер. — Пробач, нічого більше купити не встиг. 

— Дякую, — він усміхається. — Схоже, там всередині динозавр. 

— Тобі таке подобається? — Матвій теж усміхається малому.

— Ще й як! — каже малий серйозно. 

— Ми скупили вже всі енциклопедії про динозаврів, — усміхаюся й я. 

— Ніби біля якогось ТЦ є виставка великих механізованих динозаврів, — пригадує Матвій. — Можна буде сходити. 

— Вау, я хочу! — Макс аж підстрибує на місці. — Дуже хочу сходити! 

— Значить, сходимо наступного разу, я все дізнаюсь, — Матвій розтріпує волосся малого і знов усміхається йому. — Я тільки за. Але сьогодні по плану ніби зоопарк?

— Добре, — він киває. — Слони теж цікаві. 

— Там ще є тераріум, а в ньому всякі великі ящірки і варани, вони, до речі, нащадки динозаврів, ти знав? 

— Не знав, — каже він. — І крокодили там є? 

— Має бути, ну, сьогодні перевіримо, так?

Я мовчки дивлюся на них і думаю про те, які вони схожі. Однакові усмішки, однаковий колір очей, навіть на маківці такий самий маленький вихор, який виливається з зачіски. Цікаво, якщо хтось побачить їх разом, здогадається, що це батько і син? Мені здається, що це прямо дуже помітно. І я уявляю, як про нас будуть думати, що ми родина, яка після робочого дня повела сина подивитись на крокодилів. Мимоволі усміхаюся цій думці. 

— Звичайно, є, — кажу я Матвію. — Пам’ятаєш, ми колись жартували, що в Діани сумка з одного з цих крокодилів? 

Матвій одразу починає сміятись. Я давно не чула, як він сміється. В цю мить він виглядає таким рідним і близьким, як тоді…

— Памʼятаю! Добре, що вона того не чула, бо мені б перепало на горіхи… Ну що, поїхали?

— Поїхали, — киваю я. Макс скаче біля нас, немов козлик, я думаю, що давно не бачила його таким щасливим. Цікаво, як він зреагує, коли дізнається, що Матвій його батько? А може, він не захоче про те говорити?