Дві дівчини, море... і жодного грека

Розділ 44. Коли море вже не головна причина залишитися

Розділ 44. Коли море вже не головна причина залишитися

Повернення з острова виявилося напрочуд тихим.

Море неквапливо гойдало човен, сонце поволі схилялося до обрію, а берег, який ще кілька годин тому здавався далеким, поступово наближався. Після насиченого дня на острові всі трохи втомилися. Навіть пані Марта, яка зазвичай могла підтримувати розмову за будь-яких обставин, тепер сиділа поруч із Гансом і розглядала фотографії на його фотоапараті.

Кіра вмостилася біля Лукаса. Вони тихо про щось розмовляли, час від часу усміхаючись одне одному. Здавалося, між ними вже не було тієї обережності, коли кожне слово доводилося зважувати, а кожен погляд приховувати за жартом.

Мілана сиділа поруч з Алексом, тримаючи на колінах рамку з фотографією, яку подарувала Елені.

На знімку всі усміхалися. Пані Марта, як завжди, опинилася майже в центрі композиції, Ганс мав вигляд людини, яка вже подумки готується до наступної фотосесії, а Костас на передньому плані дивився в об'єктив із таким самовдоволенням, наче саме він був головною зіркою свята. Фета визирала з рук Елені.

- Гарна фотографія, — тихо промовив Алекс.

- Дуже. Поставлю вдома на видному місці.

- Щоб не забувати про цю поїздку?

- Щоб не забувати, що я пережила. Чайки, нудистський пляж, весілля, собаку у валізі й півня, який вирішив, що я йому симпатична.

- А мене?

Мілана повернула до нього голову.

- Тебе теж, звичайно.

Вона сказала це майже жартома. Алекс не відвів погляду, а Мілана раптом відчула, що за цією невинною розмовою ховається щось дуже важливе.

Вона знову подивилася на фотографію.

Дивно, як швидко люди, яких ти ще недавно зовсім не знав, можуть стати частиною спогадів, які вже не хочеться відпускати.

І, мабуть, найбільше вона не хотіла відпускати того, хто сидів поруч.

Коли човен причалив, усі почали збирати речі. Ганс допоміг пані Марті спуститися на берег, Лукас подав руку Кірі, а Алекс забрав у Мілани рамку, щоб їй було зручніше підвестися.

- Дякую, — сказала вона.

- Завжди будь ласка.

Він узяв її за руку й не відпускав. Його пальці ніжно стискали її долоню, а в погляді було щось таке, ніби він і сам не хотів, щоб ця мить закінчувалася. Здавалося, Алекс просто не наважувався розімкнути пальці.

- Прогуляєшся зі мною? — запитав він.

Мілана кивнула.

Вони домовилися зустрітися з іншими пізніше й пішли вздовж набережної.

Вечірнє містечко поступово занурювалося в м'які сутінки. У невеликих ресторанах запалювали лампи, на столиках з'являлися келихи, а з відчинених дверей кав'ярень долинала тиха музика. У повітрі змішалися аромати моря, свіжого хліба і квітів, що звисали з балконів.

Вони йшли поруч, не поспішаючи. Алекс іноді торкався її руки, а Мілана вже не намагалася приховати усмішку.

- Ти вже думала про повернення додому? — запитав він.

- Намагалася не думати.

- Не хочеш їхати?

- Хочу. Там моє життя, робота, звичні справи. Просто… не хочеться, щоб усе це закінчилося.

- Усе це — море, сонце й грецькі пригоди?

- І вони теж.

Алекс тихо засміявся, але невдовзі його обличчя знову стало серйозним.

- А якщо я скажу, що не хочу, аби закінчилося наше знайомство?

Мілана зупинилася.

Вона чекала на ці слова, хоча сама боялася їх почути. Бо тоді доведеться перестати вдавати, ніби все це лише приємна пригода у відпустці.

- Я б дуже хотіла це почути, — відповіла вона.

Алекс узяв її за руку.

- Мілано, ти для мене вже давно не просто весела дівчина, з якою цікаво проводити час на морі. Мені подобається твоя щирість, твоя емоційність, те, як ти дивишся на світ. Мені подобається, що навіть у звичайному дні з тобою завжди знаходиться щось особливе.

Вона слухала, не перебиваючи.

- Я не знаю, як усе складеться після нашого повернення, — продовжив він. — У нас різні міста, робота, свої обов'язки. Але я знаю, що хочу спробувати. Хочу бачити тебе не лише тоді, коли ми випадково зустрічаємося на пляжі чи в ресторані. Хочу знати, як минув твій день, що тебе турбує, що змушує сміятися. Хочу, щоб у нас було продовження.

Мілана відчула, як щось тепле розливається всередині.

- А якщо вдома я не така весела? — запитала вона з ледь помітною усмішкою.

- Тоді познайомлюся і з цією твоєю стороною.

- А якщо в мене бувають погані дні?

- У мене теж.

- А якщо я іноді буваю нестерпною?

- Це я вже встиг помітити.

Вона легенько штовхнула його плечем, а Алекс притягнув її ближче, усміхаючись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше