Дві дівчини, море... і жодного грека

Розділ 40. Острів, оливкові гілки та чотириногі контрабандисти

Розділ 40. Острів, оливкові гілки та чотириногі контрабандисти

Елені нарешті добігла до причалу й зупинилася перед Міланою, важко віддихуючись, але з сяючою посмішкою на обличчі.

- Фета! — вигукнула вона грецькою, а тоді, згадавши про гостей, швидко перейшла на англійську: — Ох, слава Богу! Ви її знайшли!

Мілана обережно погладила білосніжну собачку по спинці, відчуваючи, як та довірливо сопе під долонею.

- Вона випадково… опинилася у валізі, — вимовила Мілана.

Елені заплющила очі й виразно вдарила себе долонею по чолу.

- Тільки не кажіть мені, що знову…

- Ви так говорите, ніби це її улюблений вид громадського транспорту, — сухо зауважила Кіра, схрестивши руки на грудях.

- Вона обожнює валізи! — зітхнула наречена. — Щойно хтось залишає хоч одну хоча б трохи прочиненою — Фета вже всередині. Закопується під речі, засинає мертвецьким сном і потім спробуй її витягни.

- Тобто ви хочете сказати, що вона залізла туди повністю добровільно? — перепитала Мілана, дивлячись на собачку так, ніби та була досвідченим агентом під прикриттям.

- Авжеж! Ми шукали її по всьому готелю майже годину!

Мілана перевела погляд на маленьку білу мордочку, яка знову позіхнула, демонструючи рожевий язичок і констатувала:

- А я вже встигла подумати, що тебе викрали зловмисники і замкнули в багажі якісь підозрілі контрабандисти.

- Вона, здається, і проти не була, — лукаво озвався Алекс, який стояв за крок від Мілани, засунувши руки в кишені шортів. — Судячи з її задоволеного вигляду, круїз їй сподобався.

Елені весело засміялася й простягнула руки до втікачки.

- Дякую вам мільйон разів за те, що подбали про неї. Ви навіть не уявляєте, як я панікувала.

Але Фета, здавалося, геть не поділяла ентузіазму хазяйки. Замість того щоб стрибнути до Елені, вона міцніше, лапками й усім тільцем притиснулася до Мілани й затишно поклала голову їй на плече.

Мілана застигла, боячись зайвий раз поворухнутися.

- Вибачте… здається, у неї на цей рахунок зовсім інші плани.

- Фето! — лагідно, але суворо покликала Елені.

Собачка лише ліниво повернула голову, кинула на хазяйку скептичний погляд і знову закопала ніс у плече Мілани.

Лукас виразно присвиснув.

- Здається, Міло, у тебе з'явилася серйозна конкурентка за серця чоловіків на цьому острові.

- Я взагалі-то не збиралася ні з ким конкурувати, — обурено пробурмотіла Мілана, відчуваючи, як щоки починають палати. — Я сьогодні плавно й непохитно йшла до звання «Найнепомітніший камінь на узбережжі».

- І як, вдається реалізувати план? — поцікавився Алекс, і в його темних очах запалали знайомі веселі вогники.

Вона кинула на нього роздратовано-скептичний погляд.

- Не починай, Алексе. Будь ласка.

Елені врешті-решт підійшла ближче й забрала Фету з рук Мілани. Собачка підкорилася, але перед тим встигла швидко й зворушливо лизнути Мілану просто в щоку.

- Ой! — та не втрималася від сміху, протираючи щоку долонею. — Ну все. Тепер ми офіційно сестри по нещастю.

- Вона тепер вас точно не забуде, — сміючись, запевнила Елені. — І, мабуть, тепер вимагатиме, щоб ви залишилися.

- А можна я просто залишуся без собаки? — стомлено зітхнула Мілана. — Бо в мене й без неї в компанії занадто багато підозрілих елементів.

- Я все чую, якщо що! — гучно озвалася пані Марта, яка саме урочисто сходила з катера на грецьку землю, тримаючи в руках дві сумки й капелюх.

- Я й не намагалася приховувати! — крикнула у відповідь Мілана.

Ганс тим часом галантно подав Марті руку для рівноваги, а потім єдиним рухом витягнув з катера ту саму злощасну валізу. Він поставив її на дощатий настил і подивився на Марту поверх окулярів.

- Марто, перевір ще раз. Ти нічого не забула на човні?

- Ні, Гансе.

- Точно?

- Точніше не буває, — твердо заявила вона.

Ганс скептично зсунув брови, глянувши на неї з підозрою.

- Тоді поясни мені, будь ласка, чому в твоїй правій руці затиснутий чужий солом'яний капелюх із синьою стрічкою?

Марта розгублено опустила очі. У її руці й справді красувався чужий головний убір, явно на кілька розмірів менший за її власний.

- Ой… — розгублено протягнула вона. — Це, мабуть... мій.

- Він не твій, Марто, — спокійно констатував факт Ганс.

- Звідки ти знаєш?

- Бо твій капелюх у тебе на голові.

Кіра за спиною тихо, але заразливо затупала ногами від сміху, а Мілана закрила обличчя обома долонями. Господи… подумала вона з відчаєм. Я навіть не хочу уявляти, яким чином ми доживемо хоча б до обіду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше