Розділ 40. Острів, оливкові гілки та чотириногі контрабандисти
Елені нарешті добігла до причалу й зупинилася перед Міланою, важко віддихуючись, але з сяючою посмішкою на обличчі.
- Фета! — вигукнула вона грецькою, а тоді, згадавши про гостей, швидко перейшла на англійську: — Ох, слава Богу! Ви її знайшли!
Мілана обережно погладила білосніжну собачку по спинці, відчуваючи, як та довірливо сопе під долонею.
- Вона випадково… опинилася у валізі, — вимовила Мілана.
Елені заплющила очі й виразно вдарила себе долонею по чолу.
- Тільки не кажіть мені, що знову…
- Ви так говорите, ніби це її улюблений вид громадського транспорту, — сухо зауважила Кіра, схрестивши руки на грудях.
- Вона обожнює валізи! — зітхнула наречена. — Щойно хтось залишає хоч одну хоча б трохи прочиненою — Фета вже всередині. Закопується під речі, засинає мертвецьким сном і потім спробуй її витягни.
- Тобто ви хочете сказати, що вона залізла туди повністю добровільно? — перепитала Мілана, дивлячись на собачку так, ніби та була досвідченим агентом під прикриттям.
- Авжеж! Ми шукали її по всьому готелю майже годину!
Мілана перевела погляд на маленьку білу мордочку, яка знову позіхнула, демонструючи рожевий язичок і констатувала:
- А я вже встигла подумати, що тебе викрали зловмисники і замкнули в багажі якісь підозрілі контрабандисти.
- Вона, здається, і проти не була, — лукаво озвався Алекс, який стояв за крок від Мілани, засунувши руки в кишені шортів. — Судячи з її задоволеного вигляду, круїз їй сподобався.
Елені весело засміялася й простягнула руки до втікачки.
- Дякую вам мільйон разів за те, що подбали про неї. Ви навіть не уявляєте, як я панікувала.
Але Фета, здавалося, геть не поділяла ентузіазму хазяйки. Замість того щоб стрибнути до Елені, вона міцніше, лапками й усім тільцем притиснулася до Мілани й затишно поклала голову їй на плече.
Мілана застигла, боячись зайвий раз поворухнутися.
- Вибачте… здається, у неї на цей рахунок зовсім інші плани.
- Фето! — лагідно, але суворо покликала Елені.
Собачка лише ліниво повернула голову, кинула на хазяйку скептичний погляд і знову закопала ніс у плече Мілани.
Лукас виразно присвиснув.
- Здається, Міло, у тебе з'явилася серйозна конкурентка за серця чоловіків на цьому острові.
- Я взагалі-то не збиралася ні з ким конкурувати, — обурено пробурмотіла Мілана, відчуваючи, як щоки починають палати. — Я сьогодні плавно й непохитно йшла до звання «Найнепомітніший камінь на узбережжі».
- І як, вдається реалізувати план? — поцікавився Алекс, і в його темних очах запалали знайомі веселі вогники.
Вона кинула на нього роздратовано-скептичний погляд.
- Не починай, Алексе. Будь ласка.
Елені врешті-решт підійшла ближче й забрала Фету з рук Мілани. Собачка підкорилася, але перед тим встигла швидко й зворушливо лизнути Мілану просто в щоку.
- Ой! — та не втрималася від сміху, протираючи щоку долонею. — Ну все. Тепер ми офіційно сестри по нещастю.
- Вона тепер вас точно не забуде, — сміючись, запевнила Елені. — І, мабуть, тепер вимагатиме, щоб ви залишилися.
- А можна я просто залишуся без собаки? — стомлено зітхнула Мілана. — Бо в мене й без неї в компанії занадто багато підозрілих елементів.
- Я все чую, якщо що! — гучно озвалася пані Марта, яка саме урочисто сходила з катера на грецьку землю, тримаючи в руках дві сумки й капелюх.
- Я й не намагалася приховувати! — крикнула у відповідь Мілана.
Ганс тим часом галантно подав Марті руку для рівноваги, а потім єдиним рухом витягнув з катера ту саму злощасну валізу. Він поставив її на дощатий настил і подивився на Марту поверх окулярів.
- Марто, перевір ще раз. Ти нічого не забула на човні?
- Ні, Гансе.
- Точно?
- Точніше не буває, — твердо заявила вона.
Ганс скептично зсунув брови, глянувши на неї з підозрою.
- Тоді поясни мені, будь ласка, чому в твоїй правій руці затиснутий чужий солом'яний капелюх із синьою стрічкою?
Марта розгублено опустила очі. У її руці й справді красувався чужий головний убір, явно на кілька розмірів менший за її власний.
- Ой… — розгублено протягнула вона. — Це, мабуть... мій.
- Він не твій, Марто, — спокійно констатував факт Ганс.
- Звідки ти знаєш?
- Бо твій капелюх у тебе на голові.
Кіра за спиною тихо, але заразливо затупала ногами від сміху, а Мілана закрила обличчя обома долонями. Господи… подумала вона з відчаєм. Я навіть не хочу уявляти, яким чином ми доживемо хоча б до обіду.