Розділ 39. Здається, пригоди тільки починаються
І зсередини з'явилася…Голова.
Мілана скрикнула, закриваючи рот долонями. Кіра скрикнула слідом за нею. Лукас відсахнувся так різко, що ледь не випав за борт прямо в рятувальний круг.
А Ганс лише важко зітхнув.
- Ну ось. Все-таки знайшлися.
Усередині валізи, зручно вмостившись на м'якому рушникові, лежала кумедна, сліпучо-біла маленька собачка з кумедними чорними вушками, яскраво-червоною хустинкою на шиї й таким глибоко ображеним виразом мордочки, ніби її щойно перервали на найважливішому етапі спа-процедур.
Собачка солодко позіхнула, демонструючи рожевий язичок. Потім чхнула ще раз і спокійно вмостила підборіддя на край валізи, кліпаючи пухнастими віями.
Кілька секунд на човні панувала тиша, порушувана лише плескотом хвиль.
- Це… собака? − нарешті витиснула з себе Мілана.
- Ні, − серйозно відповів Алекс. − Це дуже рідкісний карликовий морський лев.
Мілана повільно повернулася до нього.
- Ти зараз іронізуєш?
- Намагаюся впоратися зі стресом від побаченого, − посміхнувся він.
Пані Марта тим часом сплеснула руками й припала на коліна біля валізи.
- Ой, моя люба! А я вже затурбувалася, що ти залишилася на причалі!
- Ваша?! − одночасно вигукнули Мілана й Кіра.
- Ну… не зовсім моя. Це собачка нареченої Елені. Її звати Фета.
- Фета? − перепитав Лукас. − Як сир?
- Так! Бо вона біленька, кругла й усім дуже подобається!
Ганс знову поправив окуляри.
- Марто, ти забула попередити нас, що ми перевозимо контрабандою собаку.
- Я не забула! Я просто вважала, що це не найважливіша деталь для морської прогулянки!
Мілана повільно підвелася на ноги, уперши руки в боки.
- Звісно. Бо навіщо попереджати пасажирів, що в багажі є жива істота? Це ж така дрібниця! Як сказати, що на обід буде риба!
Фета тим часом граційно висунула передні лапки з валізи й виразно подивилася на Мілану своїми чорними, як смола, очима-намистинками.
Мілана подивилася на неї у відповідь.
- Ні, − суворо сказала вона. − Навіть не дивися на мене цим поглядом.
Собачка кумедно нахилила голову набік.
- Я не поведуся на ці маніпуляції. Я камінь.
Фета ледь чутно, жалісно заскавчала.
Мілана витримала рівно дві секунди.
- Боже мій, іди сюди, нещасне створіння!
Вона обережно підхопила пухнастий білий клубочок на руки. Фета миттєво зручно влаштувалася в неї на колінах, поклала шовковисту мордочку їй на лікоть і задоволено заплющила очі.
Алекс спостерігав за цією картиною з щирою теплотою.
- Здається, ти щойно знайшла собі ще одну пригоду на сьогодні.
- Це не пригода. Це незаконно транспортований собака, якого звільнили з заточення!
- Вона, здається, зовсім не проти такого заточення.
- Вона просто не знає своїх базових прав тварин!
- А ти вже готова виступати її адвокатом?
Мілана поглянула на нього, потім на Фету, яка вже сопіла їй у рукав.
- Так. Але спочатку я перевірю її документи.
Кіра голосно розсміялася.
- Міло, ти в Греції всього кілька днів, а вже рятувала рестораторів, весільні вази, а тепер ще й собак!
- Ваза була випадковістю!
- А собака?
- Собака − це гуманітарна місія!
Алекс нахилився ближче й обережно почухав Фету за чорним вушком. Його рука знову опинилася зовсім поряд із рукою Мілани.
- А завтра кого будеш рятувати? − тихо запитав він.
Мілана підняла очі.
- Сподіваюся, виключно свою нервову систему.
- Тоді мені, мабуть, варто стати більш обачним.
- Це чому ще?
Він посміхнувся, заглядаючи їй прямо в очі.
- Бо я починаю підозрювати, що поруч із тобою навіть найпростіший день перетворюється на пригоду, проти якої немає імунітету.
Мілана хотіла відповісти щось дотепне й іронічне. Вона правда намагалася зібрати докупи кілька красивих фраз, але всі вони миттєво розвіялися, щойно Алекс затримав на ній свій погляд.
На щастя, Фета врятувала її від ніякової паузи. Собачка підвела голову й раптово лизнула Мілану прямо в підборіддя.
- Ой! Фето! − Мілана засміялася, відхиляючись. − Ми ж із тобою ще навіть не уклали офіційну угоду про дружбу!
- Вона вже все вирішила за вас обох, − мовив Алекс.