Дві дівчини, море... і жодного грека

Розділ 38. Одна дуже підозріла валіза

Розділ 38. Одна дуже підозріла валіза

Ганс із сопінням поставив валізу біля центральної лавки. Вона була справді старовинною: з витертими кутами, масивними металевими засувками, одна з яких трималася практично на молитовному чесному слові. До ручки була прив'язана рожева стрічка з карткою, де щось розмашисто було написано грецькою мовою.

Мілана нахилилася трохи ближче:

- А чому вона… стукає?

- Можливо, усередині якісь пляшки чи фрукти перекочуються? − припустив Алекс, теж розглядаючи знахідку.

- Або там хтось вкрай незадоволений якістю логістичних послуг, − пробурмотіла Мілана.

Не пройшло і секунди, як із глибоких надр валізи долинув чіткий, гучний звук, схожий на… чхання.

Кіра повільно відсунулася вбік. Лукас миттєво перестав посміхатися. Ганс мовчки подивився на Марту. Марта так само мовчки подивилася на Ганса.

А Мілана підвелася.

- Ні, − одразу промовив Алекс, перехоплюючи її погляд.

- Що «ні»?

- Я занадто добре знаю цей вираз твого обличчя, Мілано, − негайно втрутилася Кіра.

- Який ще вираз?!

- Той самий, із яким ти збираєшся встромити ніс у чергову халепу, про яку потім будеш жалітися весь вечір.

- Я не збираюся нікуди встромляти ніс! Я лише хочу переконатися, що всередині ніхто не потребує невідкладної медичної допомоги!

- Міло, — Кіра обережно схопила її за зап'ястя, − ти п'ять хвилин тому урочисто обіцяла стати каменем!

- Камені теж бувають емпатичними й чуйними! − відрізала Мілана й обережно присіла біля валізи на карачки.

Вона приставила долоню до потертої шкіри.

- Гей? − тихо запитала вона. − Якщо там хтось є і ти мене чуєш… постукай двічі.

У відповідь із валізи чітко й ритмічно пролунало: Тук-тук.

Мілана різко випросталася, перемагаючи переляк.

- Я так і знала!

- Що саме ти знала? − уточнив Алекс, присідаючи поруч із нею.

- Що спокійна відпустка − це міф, вигаданий турагентами, які ніколи в житті не бачили пані Марту!

- Відкривайте вже! − скомандувала Марта, яка вже стояла над ними.

- А якщо звідти вистрибне щось дике чи отруйне? − з острахом запитала Кіра.

- На цьому човні? − Марта зневажливо відмахнулася. − Та що тут може бути отруйного?

Ганс гучно кашлянув у кулак.

- Марто, минулого року ти точно так само казала про коробку з живими делікатесними равликами.

- Вони були для святкового соусу!

- Один із них доповз до капітана й заліз йому під кашкет під час шторму!

- І що? Зате чоловік тепер має чудову історію для онуків!

Мілана трагічно глянула на Алекса.

- Якщо я зараз зникну в результаті нападу невідомого грецького монстра, передай моїй родині, що я загинула як герой.

- Обов'язково передам, − посміхнувся він. − Але спочатку варто з'ясувати, кого саме ми рятуємо.

Алекс взявся за металеву застібку. Їхні пальці на мить зіткнулися. Зовсім випадково, але Мілана відчула це коротке тепло гостріше, ніж прохолодні бризки морської води за бортом.

- Готова? − запитав він, дивлячись їй прямо в очі.

- Ні.

- Тоді відкриваємо.

- Ти взагалі колись слухаєш, що я тобі кажу?!

- Постійно. Просто роблю власні висновки.

Він з клацанням відстебнув першу засувку. Потім другу.

Мілана затамувала подих. Кіра міцно вчепилася в рукав Лукаса. Марта нахилилася так низько, що Гансу довелося притримати її за талію, аби вона не гепнулася прямо на багаж.

Шкіряна кришка повільно, зі рипом піднялася.

І зсередини з'явилася…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше