Розділ 36. Весілля в розпалі
Пізніше, коли пишні урочистості трохи стихли, музика змінила темп на спокійний, плавний. Гості знову зайняли свої місця за довгими столами.
На десерт винесли величезні срібні таці зі свіжими фруктами, соковитим кавуном, пахучими грецькими солодощами з медом та маленькими тістечками.
Мілана сиділа поруч із Кірою. Навпроти них вмостилися Алекс і Лукас, а пані Марта неподалік азартно щось пояснювала Гансу, демонструючи фотографії на екрані камери.
Кіра непомітно нахилилася до самого вуха Мілани.
- Ну?
Мілана відпила трохи соку.
- Що «ну»?
- Нічого не хочеш мені розповісти, подруго?
- Ні. Зовсім нічого.
- Точно?
- Точнісінько.
- Навіть про те, як ти дивилася на Алекса останні п'ять хвилин, забувши як жувати?
Мілана мовчки взяла з тарілки велику темно-фіолетову виноградину.
- Я просто їла.
- Ти дивилася. Я все бачила.
- Я поєднувала ці два процеси!
Кіра усміхнулася своєю найпровокаційнішою посмішкою.
- Ну-ну. Добре.
- Що «добре»?!
- Нічого. Все дуже добре.
Мілана, не втримавшись, легенько кинула в неї виноградину. Кіра з грацією професійного воротаря спіймала її просто в повітрі й відправила до рота.
- Бачиш? — підморгнула вона. — Я теж володію прихованими талантами!
Мілана тихо розсміялася.
Аж тут наречений Нікос підвівся зі свого місця й злегка постукав срібною виделкою по кришталевому келиху. Музика миттєво стихла. Усі гості повернули голови до винуватця свята.
- Друзі мої! — голосно промовив Нікос. — Дякую вам усім, що ви сьогодні розділили з нами цей чудовий день!
Майданчик вибухнув оваціями. Елені ніжно взяла чоловіка за руку, і той усміхнувся їй, а потім знову звернувся до присутніх:
- Але наше весілля на цьому не закінчується!
Мілана перестала жувати тістечко.
Кіра повільно, з передчуттям нової катастрофи, повернула до неї голову. Пані Марта на іншому кінці столу вже сяяла в очікуванні чогось нового й цікавого.
О ні… тільки не це…
Нікос продовжував:
- Завтра вранці ми всі разом вирушаємо до нашого родинного селища на сусідньому маленькому острові. Там, за традицією, відбудеться друга, найвеселіша частина нашого святкування!
Гості радо загомоніли, підтримуючи ідею.
- І, звісно ж, — додала Елені, шукаючи очима дівчат, — ми дуже хочемо, щоб наші нові українські друзі їхали з нами!
Мілана повільно опустила виделку на тарілку.
Кіра прошепотіла крізь зуби:
- Тільки не дивися на Марту. Благаю тебе, Міло, дивися в підлогу!
Але Мілана вже подивилася. Пані Марта гордо підняла свій келих із просеко над головою.
- Звичайно, ми їдемо! Якими б ми були гостями, якби кинули вас на півдорозі?!
- Пані Марто! — одночасно, на всю гортань вигукнули Мілана й Кіра.
Алекс поруч відкинувся на спинку стільця й голосно розсміявся.
Нікос весело додав:
- Катер вирушає від головного причалу о дев'ятій ранку! Не запізнюйтеся!
Мілана повільно перевела погляд на Алекса.
- Знову катер?..
- Схоже, — усміхнувся він, спираючись підборіддям на руку, — морські прогулянки стають нашою міцною родинною традицією.
Дівчина безпорадно похитала головою.
- Я починаю підозрювати, що море спеціально переслідує мене. Воно має до мене якісь особисті рахунки.
- Може, це зовсім не море тебе переслідує? — тихо запитав він.
- А хто ж тоді?
Алекс лише загадково усміхнувся й підняв свій келих, салютуючи їй.
Марта вже азартно обговорювала з Елені деталі ранкового виїзду, Ганс пакував об'єктиви, а Кіра сумно подивилася на Мілану.
- Ну що, подруго?
- Що?
- Завтра знову човен. Знову вода. Знову Марта.
Мілана подивилася на Алекса, потім на темну гладь моря, що простиралася за межами яскраво освітленої тераси і піймала себе на думці: вона не думала про те, яка чергова безглузда пригода чекає на неї завтра. Вона думала про те, що поруч буде він. І що, можливо… їй зовсім не захочеться від цієї пригоди тікати.
Але вона ще навіть не здогадувалася, що на тому крихітному острові їх чекатиме дещо куди несподіваніше, ніж нові грецькі танці чи шторм на морі.