Розділ 34. Затишна тераса.
Алекс обережно підхопив її під лікоть і повів геть від виру танцюристів, де грецька музика довкола аж гуділа, а її баси відзивалися дрижанням у самій землі.
Вони пройшли між столиками, заставленими келихами й тарілками, спустилися на кілька сходинок і опинилися на затишній кам'яній терасі просто над морем. Тут, за живою стіною квітучої рожевої бугенвілії, панував цілющий спокій. Музика й сміх долинали сюди приглушено, м'яко, зливаючись із мірним, заколисливим плескотом хвиль об скелі.
Мілана сперлася на прохолодний камінь парапету й заплющила очі. Вона з насолодою вдихнула на повні легені солоне, насичене йодом нічне повітря. Після задушливого й шаленого сіртакі цей подих моря сприймався як ковток цілющої джерельної води.
- Ось, — тихо сказав Алекс, стаючи поруч.
Мілана розплющила очі й перевела на нього погляд.
- Що «ось»?
Алекс мовчки жестом показав донизу. Вузька брукована стежка вилася поміж оповитими темрявою скелями біля самого краю води, а вздовж неї м'яко тліли теплі ліхтарики, схожі на світлячків, які причаїлися в траві.
- Тут затишно й гарно. Я знав, що тобі сподобається, — сказав він, повертаючи до неї профіль.
Мілана скосила на нього погляд, примруживши очі.
- Звідки ти міг це знати?
- Ти постійно дивишся на море, — просто відповів він.
- Я?!
- На човні ти теж дивилася тільки на воду.
Мілана миттєво зробила максимально серйозне обличчя.
- На човні я дивилася виключно вниз, намагаючись прорахувати мої шанси на виживання, якщо пані Марта захоче скинути мене за борт!
- Ага, авжеж, — тихо розсміявся він.
Дівчина не втрималася й посміхнулася у відповідь, відчуваючи, як спадає залишок напруги.
- Ну добре. Можливо, трохи й на море. Воно тут якесь… нереальне.
Алекс сперся ліктями на кам'яну огорожу, переплітаючи пальці. Від нього пахло чистотою, морським вітром і ледь відчутним цитрусовим ароматом.
- Скажи, Мілано, ти взагалі часто так відпочиваєш?
- Як саме?
- Коли за один день встигаєш побувати на човні, на пляжі, на весіллі й майже стати грецькою танцівницею.
- Я хочу підкреслити для протоколу: я не планувала жодного з цих пунктів! — з удаваним обуренням вигукнула вона. — Все це просто ланцюг фатальних збігів обставин!
- Саме тому я й питаю, — м'яко мовив він, дивлячись на неї із зацікавленням.
Мілана зітхнула, розправляючи спідницю.
- Мабуть, у мене просто вроджений аномальний магнетизм. Я притягую пригоди. Або вони просто чатують на мене за кожним рогом з сіткою.
- Я це вже помітив.
- І тебе це зовсім не лякає? Тобто… бути в радіусі моєї потенційної ураганної зони?
Алекс на секунду замислився. Його погляд ковзнув по її волоссю, по виділених місячним світлом вилицях, зупинившись на очах.
- Ні, — спокійно й твердо сказав він. — Мені навіть щиро цікаво, що саме станеться з тобою наступного разу.
Мілана вже відкрила рот, щоб видати якусь грайливу, саркастичну відповідь, але в цей момент з боку танцювального майданчика, перекриваючи гуркіт скрипки, пролунав знайомий, розкотистий заклик:
- МІЛА-А-АНО-O!
Дівчина безпорадно заплющила очі й опустила плечі.
- От зараз ми це й перевіримо… Всесвіт відреагував миттєво.
Алекс засміявся, відриваючись від парапету.
- Ходімо, подивимося, що там.
- Ні, — заперечила Мілана, застигаючи на місці.
- Чому?
- Я надто добре знаю тон цього голосу.
- І що ж він означає?
- Він означає, що пані Марта вигадала черговий геніальний план, і зараз мене без моєї згоди попросять зробити щось надзвичайно видовищне й абсолютно безглузде!
- Тоді я піду з тобою. Буду твоїм живим щитом.
- Ти не розумієш, — трагічно зітхнула Мілана. — Якщо пані Марта щось вигадала, присутність свідків її не зупиняє. Вона їх просто залучає до масовки!
Утім, вони все одно повернулися на освітлену терасу. І Мілана майже одразу зрозуміла: її шосте відчуття спрацювало зі стовідсотковою точністю.