Розділ 32. Усі танцюють.

Розділ 32. Усі танцюють.

Музика на майданчику вибухнула з новою силою, розганяючи гаряче вечірнє повітря.

І Мілана, ще вчора переконана, що її грецька відпустка досягла піку абсурду, зробила перший крок у танці.

Перші кілька секунд усе йшло навіть підозріло добре. Алекс рухався легко, впевнено й дивовижно плавно, не роблячи жодного метушливого чи зайвого руху. Його рука на її талії лежала м'яко, але надійно, створюючи відчуття безпеки серед цього галасливого натовпу.

Мілана старанно намагалася повторювати за ним, уважно, майже гіпнотично стежачи за його ногами. Раз. Два. Три. Крок убік. Плавний поворот. Знову крок.

«Боже, я танцюю! Я справді танцюю і досі нікому не наступила на ноги!» - вигукнула вона подумки. Вона навіть устигла на мить розслабитися й повірити, що цього разу доля змилується і все мине без традиційного комедійного сценарію.

Це була фатальна помилка. Переоцінювати власну координацію Мілані категорично заборонялося.

Бо музика раптом змінилася. Алекс зробив рух, якого вона не очікувала. Мілана на автоматі спробувала повторити. Але трохи не в той бік. І трохи не з тієї ноги.

Наступний елемент вимагав синхронного розвороту. Мілана знову чесно спробувала. І знову її власна вестибулярна система вибрала альтернативний маршрут.

Через кілька секунд вони з Алексом уже рухалися в різних напрямках. Мілана з ентузіазмом крокувала ліворуч. Він повертався обличчям до центру. Вона — теж. Тільки спиною до нього й прямо в бік столу з фруктами.

Зробивши повне коло довкола власної осі, Мілана застигла. Алекс теж зупинився. Вони опинилися віч на віч просто посеред танцполу. Дівчина часто дихала, з її зачіски вибилося пасмо золотої нитки волосся, а біла квітка зсунулася набік.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного. А потім Алекс першим не витримав і голосно розсміявся. Мілана пирхнула у відповідь, закриваючи обличчя долонею.

- Я, здається, трохи… відстаю? — проговорила вона крізь сміх.

- Ні, — похитав головою Алекс, і в його очах запалали бісики.

- Ні?

- Ти просто танцюєш свою власну, авторську версію. З елементами імпровізації.

- Це дипломатичний спосіб сказати, що в мене повна відсутність почуття ритму?

- Це чесний спосіб сказати, що ти дуже впевнено вигадуєш нові рухи на ходу. Це рідкісний талант.

Мілана вдавано примружилася, намагаючись зробити суворе обличчя.

- Ти зараз смієшся з мене, так?

- Трохи, — не став заперечувати він, роблячи крок ближче.

- А я думала, ти вихований джентльмен.

- Я правда намагаюся ним бути.

- Погано намагаєшся. Потрібно більше старанності.

Алекс все ж продовжував усміхатися, простягнувши їй відкриту долоню.

- Давай ще раз. Спочатку.

Мілана з підозрою подивилася на його пальці.

- А якщо я знову все переплутаю?

- Тоді я теж усе переплутаю.

- Навіщо? — здивувалася вона.

- Щоб тобі не було соромно.

У Мілани від цих слів щось солодко стиснулося десь у районі сонячного сплетіння. Вона не втрималася від теплої усмішки.

- Це, мабуть, наймиліша пропозиція, яку мені робили за останні кілька днів.

- Я справді стараюся, — сказав він уже тихіше.

Вона знову вклала свою руку в його долоню. Цього разу вони підхопили такт разом. Не ідеально, зовсім ні. Мілана все одно кілька разів збивалася, одного разу мало не пішла в бік сусідньої пари, а ще двічі дивилася на ноги Алекса замість того, щоб дивитися вперед.

Але тривога випарувалася, зникло відчуття ніяковості й страху. Особливо коли Алекс, відчуваючи дівочу розгубленість, лише міцніше стискав її пальці й тихо сміявся просто їй у маківку.

У якийсь момент Мілана раптом зловила себе на дивному відчутті: вона більше не контролювала кожен свій крок. Вона просто дихала цим солоним повітрям, слухала скрипку, відчувала тепло його руки й просто… раділа.

Тим часом на іншому кінці майданчика Кіра спостерігала за цією ідилією, спираючись на дерев'яний бортик. На її обличчі цвіла спокійна, трохи покровительська усмішка.

- Потанцюємо? — пролунав біля неї знайомий голос.

Вона обернулася. Лукас стояв поруч, невимушено тримаючи руки в кишенях і всміхаючись своєю найуразливішою, знезброювальною посмішкою.

Кіра уважно поглянула на нього, зважуючи його пропозицію.

- Якщо ти не будеш вимагати від мене виконання складних хореографічних піруетів.

- Не буду, — одразу пообіцяв той.

- Чудово.

- Я й сам їх не знаю, — зізнався він, простягаючи руку.

Кіра тихо засміялася, хитаючи головою.