Розділ 31. Весілля, на яке їх ніхто не запрошував

Розділ 31. Весілля, на яке їх ніхто не запрошував

- Не рухайся!

Мілана завмерла посеред кімнати. Не тому, що хотіла. Просто пані Марта тримала її за плечі так, наче від цього залежала доля всього грецького весілля.

- Я й не рухаюся, — обережно, намагаючись навіть не ворушити губами, відповіла Мілана.

- Ти рухаєшся очима, — суворо відрізала Марта, не розмикаючи примружених повік. — Я це бачу.

- А що мені ними робити? Заплющити?

- Не заважати.

Позаду, біля високого дзеркала в масивній дерев’яній рамі, пролунав глухий звук. Це Кіра прикрила рот долонею, намагаючись придушити напад сміху. Її темне волосся, покладене м’якими хвилями, злегка тремтіло від стриманого реготу.

Пані Марта вже третю хвилину поспіль чаклувала над зачіскою Мілани. Об'єктом її ювелірної медитації була крихітна біла квітка. Марта то схиляла голову вліво, то відступала на крок, критично оцінюючи результат, то знову підходила впритул, лоскочучи щоку Мілани прохолодними пальцями, щоб пересунути бутон буквально на пів міліметра.

- Тепер ідеально, — нарешті урочисто мовила вона.

Мілана полегшено й гаряче видихнула, опускаючи напружені плечі.

- Нарешті…

- Ні.

- Що?!

- Треба повернути її назад.

- Куди «назад»?!

- Туди, де було добре.

Кіра більше не змогла втриматися й вибухнула дзвінким сміхом, спираючись спиною на дзеркало.

- Міло, змирися і розслабся, — крізь сміх сказала подруга, поправляючи край своєї темно-смарагдової шовкової сукні. — Ти сьогодні не належиш сама собі.

Мілана скосила на неї фатальний погляд.

- Я вже це зрозуміла хвилин десять тому.

Вона обережно, щоб не збити багатостраждальну квітку, повернула голову до Марти.

- А можна все-таки ще раз уточнити… суто для моєї розхитаної нервової системи? Навіщо саме ми ідемо на це весілля?

Пані Марта подивилася на неї із щирим здивуванням.

- Як це навіщо? На весілля.

- Це я зрозуміла, — терпляче продовжила Мілана. — Я маю на увазі: чому ми?

- Бо я вас запросила.

- Ви?!

- Ну а хто ж ще? Не Ганс же, у нього організаторський талант закінчується на виборі правильного об'єктива.

Мілана повільно перевела погляд на Кіру, шукаючи в її очах бодай крихту здорового глузду. Подруга лише безпорадно знизала плечима.

- Навіть не дивись на мене. Я вже двадцять хвилин намагаюся простежити логічний ланцюжок у голові пані Марти. Поки що там тільки кольорові спалахи й грецькі мотиви.

- Тут і не має бути логіки, мої любі! — з гордістю заявила Марта, остаточно облишивши квітку й задоволено ляснувши долонями. — Є весілля. Є безкоштовні вино та випічка, є грецька музика й танці. І головне — ви молоді, вродливі й незаміжні.

- І це, по-вашому, достатній вхідний квиток на чуже приватне свято?

- У Греції — так!

Мілана відкрила рот, щоб видати цілий монолог про етичні норми, особисті кордони та ймовірність бути виведеними під руки місцевою поліцією, але пані Марта вже підхопила свій клатч і рішуче відчинила двері.

- Ходімо, дівчатка! Час не чекає, лімончелло само себе не вип'є!

- Зачекайте! — Мілана гарячково схопила з ліжка маленьку сумочку на ланцюжку. — А наречені… вони хоч здогадуються, що ми існуємо? Вони знають, що ми прийдемо?!

Марта раптово зупинилася на порозі. На її виразному обличчі на коротку мить з'явилася тінь глибокого роздуму людини, яка вперше в житті зіткнулася з подібною дрібницею.

- Думаю… тепер уже знають, — розважливо мовила вона.

- Думаєте?! — вигукнула Мілана, роблячи круглі очі.

- Не хвилюйся так, у тебе з'являться зморшки раніше, ніж ти вийдеш заміж.

- Я не хвилююся.

- Тоді чому в тебе такі очі, ніби ти побачила привида?

- Бо я вже чітко уявляю обличчя нареченої, коли вона серед гостей виявить двох українок, яких бачить уперше в житті!

- Не двох, — лагідно поправила її Марта, виходячи в коридор. — Ще мене, Ганса й половину нашої компанії.

Кіра, яка йшла слідом, тихо, але виразно прошепотіла під ніс:

- Ну все. Тепер моє серце спокійне. Нас не просто виженуть, нас виженуть організованим натовпом.

Вони вийшли на вузьку бруківку вечірнього містечка.

Повітря вже густішало від сутінків і пахло чимось неймовірним: морською сіллю, розігрітою за день хвоєю, печеним м’ясом з травами й гострим, соковитим ароматом лимонів. Звідкись із боку узбережжя долинали звуки. Спочатку легкі, уривчасті — ніжне скиглення скрипки, сміх, вигуки грецькою, які танули в вечірньому бризі.