Розділ 30. Човен, море і маленька проблема з планами

Розділ 30. Човен, море і маленька проблема з планами

Мілана ще кілька секунд стояла, міцно вчепившись за полірований поручень, і дивилася на пані Марту так, ніби намагалася збагнути, з якого саме паралельного всесвіту ця жінка матеріалізувалася на палубі.

Пані Марта ж виглядала абсолютно спокійною. Більше того безмежно щасливою. Вона по-королівськи висідала на пасажирському сидінні поруч із Гансом, притримуючи крисатий капелюх, який намагався зірвати свіжий морський бриз. Барвистий шовковий шарф тріпотів за її спиною, мов прапор непереможної армії.

- Що? — з найсвятішою невинністю запитала вона, перехопивши заціпенілий погляд дівчини.

Мілана відкрила рот. Закрила. Знову відкрила, відчуваючи, як повітря в легенях раптово закінчилося.

- Ви… з нами?

- Звичайно, люба!

- На човні?

- А де ж іще? Не пішки ж мені по воді бігти!

Кіра поруч тихо кашлянула, прикриваючи кулаком підозрілу посмішку, а потім демонстративно повернулася в сторону. Лукас взагалі відвернувся до відкритого моря, але його плечі підозріло здригалися від беззвучного сміху. Алекс стояв трохи осторонь, склавши руки на грудях, і дивився на Мілану з таким виразом, ніби докладав надлюдських зусиль, аби не розреготатися на весь голос.

- Ви ж казали, що це буде легка прогулянка… — нарешті видавила з себе Мілана, відчуваючи, як палають щоки.

- Так, саме так!

- А я чомусь думала…

Вона раптово замовкла. Що це буде романтичне побачення? Наодинці? Ні, цю думку вона не висловить вголос навіть під тортурами.

Марта в цьому не побачила жодної трагедії.

- Сідайте вже! — владно скомандувала вона, плеснувши по вільному сидінню. — Тут усім вистачить місця!

«Авжеж», - пригнічено подумала Мілана. На човні справді вистачало місця. На жаль, пані Марти тут було куди більше, ніж усього грецького узбережжя разом узятого.

Двигун загурчав, і катер м'яко зрізав першу хвилю. Берег почав повільно віддалятися. Білосніжний корпус готелю перетворився на іграшковий кубик, люди на набережній розмилися до кольорових цяточок, а довкола розкрилося водна гладінь — неймовірна, глибока, сліпучо-блакитна, від якої перехоплювало подих.

Вітер миттєво підхопив випущене пасмо волосся Мілани, заплутавши його на губах. Вона притримала його рукою, вдихаючи на повні легені гаряче, насичене іоном і сіллю повітря, і проти волі усміхнулася.

- Красиво…

- Дуже, — тихо погодився Алекс.

Він став поруч, спираючись ліктями на борт. Від нього пахло легким цитрусовим парфумом, сонячним теплом і чистим льоном. Мілана скосила очі на його профіль, потім на море, потім знову на його скульптурне підборіддя. Серце прискорило ритм.

- Ви часто катаєтеся на човнах? — запитала вона, аби бодай чимось заповнити паузу.

- Не дуже. А ви?

- Я теж. Останній раз це був катамаран у міському парку.

- Тоді сьогодні в нас рівні шанси не знати, що робити.

Мілана мимоволі засміялася, відчуваючи, як спадає напруга.

- Це мене надзвичайно заспокоїло.

- А ви нервуєте?

- Ні. Анітрохи.

У цей момент катер підхопила трохи вища хвиля, і судно відчутно хитнулося на бік. Мілана ойкнула і з силою вчепилася в плече Алекса, відчуваючи під пальцями міцні м'язи, а вже потім перехопила поручень.

Алекс опустив погляд на її пальці, а потім з бісиками в очах подивився їй у обличчя.

- Зовсім не нервуєте?

- Це були не нерви, — максимально поважно відповіла вона.

- А що це було?

- Екстрена перевірка поручня на міцність. І вашого плеча заодно.

Він ледь чутно засміявся, і цей звук відгукнувся приємним трепетом десь у грудях дівчини.

- І як результат?

- Поки що обидва випробування пройшли успішно.

Алекс похитав головою, але в його очах палало таке щире тепло, що Мілані раптом стало спекотно, незважаючи на свіжий вітер. З її обличчя не сходила посмішка, як раптом вона спіймала на собі уважний погляд. Пані Марта дивилася на них через усю палубу і не просто дивилася, вона проводила професійний аналіз ситуації, ледь не занотовуючи щось в уявний блокнот.

Мілана миттєво відвернулася до горизонту.

- Вона все бачить, — приглушено прошепотіла вона, майже не рухаючи губами.

- Хто?

- Пані Марта. Вона працює краще за радари грецької берегової охорони.

Алекс обережно озирнувся. Марта саме азартно щось пояснювала Гансу, який кивав із виразом обличчя покірного щасливого чоловіка, але при цьому очі жінки все одно фіксували кожен мікрорух Мілани та Алекса.

- Так, — тихим, просоченим сміхом голосом погодився він. — Вона справді бачить усе.