Розділ 28. І, звісно, пані Марта не могла зупинитися

Глава 28. І, звісно, пані Марта не могла зупинитися

Пані Марта спостерігала за ними збоку з невимовним задоволенням на обличчі. План спрацював ідеально. Четверо молодих, красивих людей сиділи за одним столом. Вони розмовляли. Вони не намагалися втекти через чорний хід. Ганс навіть встиг зробити кілька кадрів, які, напевно, підірвуть її Фейсбук. Для пані Марти це був не просто успіх. Це був тріумф. Але тріумф, який вимагав негайного продовження.

- Чудово! Просто фантастично! — раптом вигукнула вона, сплеснувши в долоні так гучно, що папуга Руді в клітці на сусідньому столику обурено каркнув. — А тепер — танцювати! Усі на майданчик!

Мілана, яка якраз набрала в рот крижаної води, щоб трохи заспокоїти калатання серця, мало не захлинулася.

- Що?! Танцювати? Прямо зараз?

- Саме так, люба! Танцювати! — повторила Марта із задоволеним виглядом. — Музика грає, ноги просяться до танцю, чого чекати?

- Але ми тільки-но сіли… Ми ще навіть вино не допили… — спробувала чинити опір Мілана, гарячково шукаючи очима бодай якусь підтримку.

- Тим більше! — відрізала пані Марта, не приймаючи жодних заперечень. — Довго сидіти шкідливо для кровообігу. Рух — це життя!

Кіра, яка сиділа поруч і вже, здається, змирилася зі своєю долею, іронічно прикрила рот долонею, ховаючи усмішку. Вона нахилилася до Мілани й тихо прошепотіла:

- Міло, сперечатися з нею — це як намагатися зупинити цунамі парасолькою. Марно й небезпечно для психіки. Просто пливи за течією.

- Я це вже зрозуміла, — приречено зітхнула Мілана. — Але течія несе мене прямо на рифи.

Пані Марта тим часом, не гаючи ні секунди, вже підвелася зі стільця й владно взяла Кіру за руку, піднімаючи її.

- Ну, ходімо, красуне! Покажемо їм, як потрібно танцювати!

Кіра покірно встала, поправляючи сукню.

- Я зрозуміла, пані Марто. Я готова. Просто уточнюю напрямок нашої спільної ганьби.

Лукас, почувши це, весело засміявся, і його погляд на декілька хвилин затримався на Кірі. Марта, помітивши це, схвально кивнула, задоволена його реакцією.

- О! Мені подобається ця дівчина! У неї є почуття гумору!

- Я вже починаю її побоюватися, — тихо пробурмотіла Кіра.

Лукас, здається, розгадав її бурмотіння, бо його усмішка стала ще ширшою.

За кілька секунд вони всі четверо, під конвоєм пані Марти, опинилися біля самого краю танцювального майданчика. Місцеві музиканти на сцені, мов змовившись, якраз змінили запальну мелодію на щось повільніше, ритмічніше й надзвичайно романтичне. Це була та сама музика, під яку люди зазвичай не просто незграбно тупцяють на місці, а намагаються виглядати так, ніби вони професійні танцюристи, які прекрасно знають, що роблять, і отримують від цього неймовірне задоволення.

Мілана розгублено озирнулася довкола. На майданчику, освітленому теплими вогнями гірлянд, уже активно утворювалися пари. Кіра миттєво опинилася поруч із Лукасом. Блондин щось весело їй шепотів, і Кіра відповідала своєю спокійною, іронічною усмішкою.

А Мілана… Вона повільно перевела погляд убік. Прямо біля неї стояв Алекс. Брюнет. Той самий. Той, заради якого вона сьогодні вранці, попри всі свої заперечення, майже годину розглядала себе в дзеркалі, хоча сама собі вперто пояснювала це виключно бажанням «просто гарно виглядати на вечері в таверні». Той, якого вони «випадково» зустрічали біля пляжу, біля магазину сувенірів, біля фонтану в центрі міста, в кафе на набережній. Той, про кого вона намагалася не думати, але у неї нічого не виходило.

Мілана відчула, як гаряча хвиля знову підступає до шиї, а щоки починають нагріватися, мов стиглі персики на сонці. Серце зробило нерівний, важкий удар і затихло.

- Ну що? — почувся голос Алекса.

- Що? — Мілана підняла на нього очі, намагаючись говорити так, щоб її голос не звучав як писк переляканої миші.

- Танцюємо? Чи ви вирішили, що вам краще просто подивитися збоку?

- А… так. Звичайно. Танцюємо, — швидко, занадто швидко відповіла вона, поправляючи пасмо волосся, яке Кіра так старанно втихомирювала сорок хвилин тому.

Він повільно простягнув руку долонею догори. Це був простий жест, але Мілані він здався надзвичайно важливим, майже доленосним. Вона подивилася на його велику, засмаглу руку з довгими красивими пальцями. Потім — на нього. Його темні очі дивилися на неї з інтересом. Потім знову на руку. Їй раптом здалося, що ця рука — якась надзвичайно відповідальна частина її життя. Наче якщо вона зараз покладе свою долоню в його, то назад дороги вже не буде: вона підпише якийсь невидимий контракт, умови якого їй ще невідомі.

«Просто танець, Міло. Це просто рухи під музику на очах у половини готелю. Жодних наслідків. Не дерев'яній», - пронеслося в неї в голові.

Вона зробила глибокий вдих і повільно поклала свою маленьку, прохолодну долоню в його теплу руку. Коли їхні пальці зімкнулися, усі її розумні, логічні думки, які вона так старанно збирала весь вечір, кудись миттєво зникли. Вони розчинилися в звуках музики, в ароматі моря та в цьому несподіваному, хвилюючому дотику. Залишилася одна-єдина, панічна думка, яка пульсувала в голові: «Тільки не наступити йому на ногу. Благаю, тільки не наступити йому на ногу! Моя репутація цього не витримає».