Розділ 25. Пані Марта забирає їх на танці

Глава 25. Пані Марта забирає їх на танці

Мілана та Кіра ледве встигли зачинити двері свого номера, коли з кінця довгого, застеленого м'яким килимом коридору долинув виразний, швидкий і надзвичайно рішучий стукіт підборів.

Це не було просто чиєсь цокання. Це звучало наче тактичний наступ добре підготовленого підрозділу, який точно знає свою ціль і не збирається відступати.

Кіра встигла лише багатозначно глянути на Мілану.

- Здається, Міло, це до нас.

- Думаєш, пані Марта? — прошепотіла Мілана, інстинктивно поправляючи пасмо біля скроні. — Вона ж казала, що зустрінемося там.

- Пані Марта ніколи не залишає такі важливі речі на волю випадку. Особливо, коли справа стосується танців і... потенційних знайомств.

У наступну секунду з-за повороту тріумфально з'явилася пані Марта. Вона мала приголомшливий вигляд: яскрава літня сукня з великим квітковим принтом, наче в тропічного птаха, та масивні золоті сережки, що весело подзвонювали при кожному кроці. Вираз її обличчя випромінював таку впевненість, ніби вона не просто йшла на вечір грецької культури, а особисто відповідала за те, щоб сьогодні на острові ніхто не залишився без вина, пари та гарного настрою.

- Дівчатка! — вигукнула пані Марта, гальмуючи біля них. Вона пахла дорогими парфумами та енергією, що могла б живити невелику електростанцію. — Ви готові? Які ви красуні!

Мілана під цим енергійним поглядом автоматично випросталася, намагаючись виглядати максимально впевнено, хоча всередині все тремтіло.

- Так, ми готові, пані Марто, — слухняно відповіла вона.

Пані Марта окинула її професійним, оцінюючим поглядом. Від зачіски (яку Кіра все ж врятувала) до кінчиків босоніжок. Погляд затримався на маленькій сумочці, перевірив наявність помади на губах і, нарешті, схвально кивнув.

- Чудово! Просто лялечки! Все, ходімо, час не чекає!

Вона вже розвернулася на своїх підборах, готова вести їх у бій, але Мілана ще кілька секунд стояла на місці, кліпаючи очима.

- А... ми... ми вже йдемо? Прямо зараз? — її голос прозвучав якось пискляво, по-дитячому.

Пані Марта повернулася, здивовано подивилась на дівчат.

- А коли ж іще? Музика вже грає, вино холоне! Не гаємо жодної хвилини!

- Я... я просто думала, що ми зустрінемося там, на місці. Ми хотіли трохи пізніше... — спробувала Мілана, відчуваючи, як її геніальний план «непомітно прийти, постояти в затінку годинку й так само непомітно зникнути під приводом головного болю» щойно публічно й безапеляційно провалився.

Пані Марта лише махнула рукою, дзенькнувши браслетами.

- Ні-ні-ні! Я вас забираю особисто. Щоб ви точно дійшли й не заблукали в цих сувенірних лавках. Я вас знаю!

Кіра легенько штовхнула Мілану ліктем у бік, ховаючи усмішку.

- Не опирайся, Міло. Це марно. Танцювальний каток пані Марти не зупинити. Прийми це як даність.

- Я навіть не опираюся. Просто… адаптуюся, — стиха мовила Мілана, не зводячи очей із дверей ліфта, по яких грали сонячні зайчики.

- Ти зараз дивишся на ліфт так, ніби він може телепортувати тебе прямо в безпечний бункер десь у тайзі, — зауважила Кіра.

- Він міг би спробувати. Принаймні, там немає пані Марти з її планами на мій вечір.

Пані Марта вже впевнено натискала кнопку виклику, енергійно притупцьовуючи в такт якійсь уявній мелодії.

- Сьогодні буде чудовий, просто фантастичний вечір! Найкращі місцеві музиканти! Справжнє грецьке вино! І Ганс уже зайняв нам столик прямо біля сцени, щоб ми все бачили!

- Ганс теж буде? — уточнила Кіра, швидше з ввічливості, бо відповідь була очевидною.

- Звичайно! Ганс — це душа нашої компанії! А хто ж ще робитиме фотографії для мого фейсбуку?

Мілана ледь помітно, майже судомно здригнулася. Після тієї пляжної фотосесії на нудистському пляжі, сама згадка про професійний фотоапарат Ганса та його «правильні ракурси» викликала в неї майже фізичне бажання прикрити обличчя руками, а краще — сховатися за найближчу сосну.

Пані Марта цього, звісно, не помітила. Або, що більш імовірно, зробила вигляд, що не помітила. Її ентузіазм був занадто великим, щоб зважати на такі дрібниці, як паніка Мілани.

- Ми сьогодні так повеселимося, дівчатка! — продовжувала вона, заходячи до ліфта коридором, наче адмірал, що заходить на місток корабля. — Там буде чудова музика. Справжнісінький сиртакі! Місцеві танцюристи в національних костюмах. А ще мені сказали, що приїхали дуже цікаві люди.

Кіра зайшла слідом, її обличчя виражало іронічний спокій, який Мілана так мріяла б запозичити.

- А хто ще буде, пані Марто? Хто ці «цікаві люди»?

Пані Марта загадково, навіть дещо хитро усміхнулася, поправляючи сережку.

- О, багато хто. Острів зараз переповнений. Ви самі все побачите, не поспішайте.

Ліфт рушив униз, м'яко зашумівши. Мілана дивилася на цифри над дверима, що змінювалися одна за одною.