Розділ 24. Підготовка до вечора

Глава 24. Підготовка до вечора

Післяобіднє сонце повільно сповзало до горизонту, фарбуючи стіни готельного номера в теплі, медові відтінки. За відчиненими балконними дверима втомлено зітхало море, а в повітрі пахло сіллю та нагрітою за день хвойною смолою.

Мілана нерухомо сиділа на краю ліжка. Білосніжний махровий халат здавався заважким, а власні думки відлунювали в голові надто гучно. Очі прикував сонячний зайчик, що повільно переповзав із вимикача на рамку з пейзажем Санторіні. Вона відчайдушно сподівалася видивитися там, між синім дахом і білою стіною, бодай якусь інструкцію: «Як вижити після такого сорому перед чоловіком мрії».

Інструкція не з'являлася. Натомість у пам'яті, мов заїжджена платівка, прокручувалася одна й та сама сцена на вузькій стежці.

«Не ходіть туди!» «Там... дуже відкрита атмосфера».

Мілана заплющила очі так міцно, що під повіками попливли кольорові плями, і повільно закрила обличчя долонями, гарячими від сорому.

- Я більше ніколи не зможу подивитися цьому чоловікові в очі, — простогнала вона в долоні. Голос прозвучав глухо й трагічно.

Кіра, яка стояла біля великого дзеркала в шафі-купе, навіть не повернула голови. Вона зосереджено розчісувала мокре після душу волосся, і тихий звук щітки ритмічно вплітався в шум прибою за вікном.

- По-перше, — спокійно почала Кіра, — ти ще не знаєш, чи побачиш його знову. Готель великий, острів ще більший.

- Побачу, — впевнено буркнула Мілана в долоні.

- Звідки така впевненість?

Мілана нарешті безсило опустила руки й подивилася на подругу. В її очах читався такий відчай, ніби вона щойно дізналася про кінець світу.

- Бо це Греція, Кіро. Тут, здається, всесвіт спеціально водить мене за руку коридорами казусів і підсовує найбезглуздіші ситуації, які тільки можна вигадати. Це карма за те, що я в дитинстві з'їла мамин торт і звалила все на кота.

Кіра подивилася на Мілану з такою усмішкою, яка зазвичай означала: «Я тебе люблю, але ти божевільна».

- А може, це не карма? Може, це доля намагається бути оригінальною?

Мілана скептично зауважила:

- Оригінальною? Кіро, я попередила чоловіка про небезпеку, використавши словосполучення «відкрита атмосфера» стосовно нудистського пляжу. Він тепер думає, що я або член якоїсь релігійної секти, або просто втекла з психлікарні. Що тут може бути хорошого?

- Але ж він усміхнувся, — Кіра повернулася до дзеркала, поправляючи пасма на своїй зачісці і оцінюючи результат своєї роботи.

- Думаю, що лише з ввічливості.

- Він не просто усміхнувся, Міло. Я бачила, як він дивився на тебе.

- Мабуть намагався зрозуміти, чи я безпечна для суспільства.

- І що, думаєш — зрозумів?

- Ні. Бо я втекла раніше, ніж він зробив висновки.

Кіра тихо хіхікнула.

- Міло, ти занадто драматизуєш. Ти як та грецька трагедія, тільки в сучасному виконанні й без хору.

- Я просто реалістка, яка вміє прораховувати наслідки своїх невдач, — Мілана впала на подушку, вдивляючись у стелю.

Кіра знову кинула погляд на подругу і лише похитала головою. А потім все ж нагадала:

- Послухай, королево драми, ти часом не забула, що у нас сьогодні танці.

Мілана застигла в позі вмираючого лебедя.

- Що?

- Танці. Вечір грецької культури в таверні неподалік. Пані Марта запросила нас. Ну, як запросила... наказала бути. Пам'ятаєш?

Внутрішній світ Мілани знову здригнувся. Вона справді пам'ятала про це «запрошення» на стежці, між обіймами та печивом пані Гертруди.

«Завтра обов'язково підемо разом на танці!»

Тоді, під палючим сонцем і після шоку від пляжу, це прозвучало як щось далеке, абсолютно нереальне і, чесно кажучи, необов'язкове до виконання. Мозок просто відфільтрував цю інформацію як шум.

Тепер «завтра» безжально настало. Сонце сідало, і разом із вечірньою прохолодою в Мілани чомусь прокинулося абсолютно недоречне, шкідливе бажання виглядати не просто нормально, а... гарно. Навіщо? Вона боялася собі зізнатися.

Мілана різко сіла на ліжку. Халат розчахнувся, оголивши засмаглу ногу.

- Добре. Йдемо.

- От і чудово, — Кіра почала наносити зволожуючий крем.

- Просто на танці. Подивимося, поплескаємо в долоні й підемо, — Мілана намагалася переконати саму себе.

- Звичайно. Тільки так.

Мілана підійшла до шафи й рішуче відкрила її. Одяг, акуратно розвішаний Кірою, дивився на неї з німим докором.

Кіра глянула на подругу. Потім її погляд перекотився на вміст у шафі, потім знову на Мілу. Та вже діставала легку сукню на бретелях і прикинувши до себе, оцінюючи її роздивлялась.

- Міло, ти ж розумієш, що ми йдемо на танці в сільську таверну, а не на червону доріжку в Каннах?