Розділ 19. Робимо вигляд, що все нормально

Розділ 19. Робимо вигляд, що все нормально

Мілана сиділа на своєму яскравому рушникові так неприродно рівно, ніби складала суворий іспит із правильної постави в королівській академії. Вона боялася навіть поворухнути шиєю, аби її погляд, буває, не зачепив когось із «занадто вільних» відпочивальників.

Кіра з уповільненою грацією витягла з сумки сонцезахисні окуляри. Одягла. Потім зняла. Почистила краєчком футболки. Знову одягла.

- Ну? — тихо, ледь рухаючи губами, запитала Мілана, вдивляючись у горизонт.

- Що «ну»? — так само незворушно відповіла Кіра через темні лінзи.

- Що робити будемо? Тікаємо до готелю манівцями чи робимо підкоп у піску?

Кіра кілька секунд мовчки дивилася на сліпучу бірюзу моря. Потім із абсолютно серйозним, кам'яним виразом обличчя промовила:

- Застосовуємо план «Б».

- Який ще план «Б»?

- Робимо вигляд...

- Що?

- ...що ми сліпі або що ми зовсім нічого дивного не помітили. Звичайний день, звичайний пляж, звичайний голий дідусь біля води.

Мілана повільно кліпнула.

- Ти зараз серйозно, Кіро?

- Так. Якщо ми почнемо панікувати й бігти, пані Марта нас наздожене й особисто роздягне «для нашої ж користі».

- Але ж...

- Мілано. Подивися довкола.

- Я боюся!

- Обережно озирнися. Вони поводяться так, ніби це ми тут божевільні, бо прийшли на пляж у одязі.

Мілана обережно і ледь помітно озирнулася.

І справді: атмосфера на нудистському березі була куди спокійнішою, ніж на будь-якому звичайному курорті. Хтось у солом'яному капелюсі захоплено читав товстий роман. Двоє повністю оголених дідусів із неабияким азартом розкладали шахові фігури на дошці. Неподалік ще пара пенсіонерів гаряче обговорювала черговий хід у нардах. А одна мила бабуся в окулярах спокійно в'язала мереживний шарфик, ні крапельки не переймаючись відсутністю купальника.

Хоча, Міланою була помічена лише одна зальотна чайка, яка схоже, була єдиною істотою на всьому цьому березі, яку щиро й глибоко обурювало те, що відбувалося. Вона приземлилася на камінь, кілька секунд із невимовним шоком розглядала оголених відпочивальників, потім голосно, осудливо скрикнула на весь пляж... і обурено полетіла геть у бік скель.

- Навіть місцева чайка не витримала... — приречено прошепотіла Мілана.

Кіра затиснула рот долонею і тихо пирснула від сміху.

- Дівчатка! — пролунав над ними бадьорий голос пані Марти.

Вона вже наче нічого й не сталося розкладала свій рушник неподалік.

- Не стійте, як дві самотні тополі на вітрі! Скидайте все зайве й розслабляйтеся!

- Ми... ми сидимо, пані Марто, — безнадійно подала голос Мілана.

- Тим більше! Сидіти в одязі на сонечку — це злочин!

Пані Гертруда поруч із нею, із таким виглядом, ніби це був найзвичайнісінький міський парк, почала діставати зі своєї місткої торби термос, свіжі яблука, домашнє печиво й... маленький розкладний вентилятор на батарейках.

Мілана, витріщившись на цей чималий арсенал, схованих у торбині боєприпасів пані Гертруди, здивовано запитала:

- Пані Гертрудо... Ви навіть вентилятор із собою на пляж узяли?

- Ох, дитинко, — важко зітхнула пані Гертруда, поправляючи капелюшок. — Минулого року Марта теж божилася, що на цьому пляжі буде легенький, освіжаючий морський вітерець.

- І що?

- І було сорок градусів у тіні, а вітер дув так, наче з розпеченої духовки.

- А-а...

- Відтоді я більше ні єдиному слову цієї жінки не вірю і вожу з собою маленький вентилятор.

Мілана нарешті мимоволі посміхнулася й дещо розслабилася, зсуваючи капелюх на потилицю.

- Знаєш, Кіро...

- Що? — озвалася подруга, розглядаючи бірюзові хвилі.

- Мені вже навіть не так ніяково тут перебувати.

- Бачиш? Психіка людини має дивовижні адаптивні властивості. До всього звикаєш хвилин за десять.

Аж тут, десь зовсім поряд пролунав знайомий, бадьорий голос із виразним німецьким акцентом:

- Hallo, Marta!

Мілана машинально повернула голову і знову закам'яніла.

До пані Марти швидко наближався той самий Ганс. Він весело усміхався, крокуючи в самих лише сонцезахисних окулярах і зі смугастим пляжним м'ячем під пахвою.

- Марто! Волейбол? Зараз збираємо команду!

- Звичайно, Гансе! Я в грі!

- І дівчата теж грають! — бадьоро вигукнув Ганс, повертаючись до Мілани й Кіри.

Мілана так різко, категорично й перелякано похитала головою, що її широкополий капелюх злетів з голови прямо на гарячий пісок.