Розділ 14. Розбивання тарілок

Розділ 14. Розбивання тарілок

Коли емоції після суміші сиртакі й гопака трохи вщухли, а гості розійшлися по місцях, витираючи сльози від сміху, на сцену знову неспішно вийшов харизматичний ведучий. Він широко, таємничо усміхався, ніби знав, що найцікавіше ще попереду.

- А тепер, наші дорогі друзі! — урочисто вигукнув він у мікрофон, розвівши руки. — Настав час для найгучнішої, найпристраснішої та найвідомішої грецької традиції! Час звільнити негативну енергію та привабити щастя!

За його спиною, мов вишколена армія, з'явилися четверо офіціантів. У руках вони тримали велетенські плетені кошики, ущент забиті білосніжними керамічними тарілками.

Натовп миттєво пожвавився. Повітря прорізали схвальні вигуки, хтось гарячково почав протирати об'єктиви телефонів, а діти підбігли до самої сцени.

- О-о-о, зараз будемо трощити посуд! На щастя! — радо пояснила пані Марта, граційно розправляючи свою гігантську орхідею на грудях.

- Ну нарешті! Нарешті традиція, яку я можу зрозуміти й підтримати всією душею! — щиро усміхнулася Кіра, вперше за вечір розслабивши плечі.

Тим часом ведучий поважно підняв одну тарілку над головою, демонструючи її публіці:

- Не хвилюйтеся, панове! Ці тарілки виготовлені зі спеціальної, м'якої екологічної кераміки! Вони надзвичайно легкі, абсолютно безпечні й розлітаються на уламки від найменшого дотику!

- О, ну це ж просто мій зоряний час! Це моє покликання! — захоплено вигукнула Мілана, плеснувши в долоні.

Кіра повільно, мов у жахітті, повернула до неї голову:

- Мілано... Благаю. Не треба.

- Та це ж просто тарілка.

- Саме тому мені страшно.

- Та нічого не станеться.

Кіра лише мовчки заплющила очі й помасажувала скроні.

- Ну звісно...

За кілька хвилин на майданчику вишикувалася азартна черга бажаючих. Офіціанти спритно кожному видавали по одній тарілці. Мілана урочисто взяла свою обома руками, мов кришталеву вазу династії Мін, і уважно роздивилася.

- Гарна...

- Через хвилину вона перестане бути гарною, — скептично зауважила Кіра

- Шкода.

- Мілано...

- Що?

- Не жалій тарілку.

- Я не жалію.

- Тоді чому ти дивишся на неї, як на сімейну реліквію?

Тим часом попереду них розпалений молодий італієць із пристрасним вигуком «Opa!» ефектно кинув тарілку. Вона з дзвінким гуркотом розлетілася на сотні білих друзок. Натовп вибухнув аплодисментами.

За ним спробувала літня англійка — легкий помах, і ще один салют з кераміки. Потім ще кілька гостей. Усі були неймовірно задоволені, відчуваючи себе справжніми грецькими богами-руйнівниками.

- Наступна! — весело вигукнув ведучий, вказуючи на Мілану.

Мілана глибоко, на повні груди вдихнула морське повітря, поправляючи сукню.

- Усе. Це мій зоряний час.

- Я вже це сьогодні чула, — тихо, але виразно мовила Кіра.

Мілана гордою ходою виперлася на середину кам'яного майданчика. Натовп навколо зацікавлено затих. Навіть поважні французи за своїм столиком поправили окуляри й відклали келихи, готуючись до чергового перформансу. Пані Марта схвильовано стиснула долоні.

- Давай, дівчинко!

Мілана урочисто підняла тарілку над головою, мов Олімпійський вогонь. Зробила крок уперед. Красиво замахнулася... і з силою кинула її.

Тарілка полетіла.

Спочатку — швидко й загрозливо. Потім ніби сповільнила рух. Вона плавно оберталася в повітрі, виблискуючи в світлі гірлянд.

Усі присутні заворожено мовчали. Тарілка летіла. Летіла. Летіла... Мілана навіть затамувала подих від власної грації.

Офіціант, який просто проходив повз, ні про що не підозрюючи, тримаючи на витягнутій руці величезну, важку тацю, укриту чистою серветкою з порожніми келихами. Він не дивився вгору. Він не дивився вбік. Він просто йшов своєю дорогою.

Тарілка... ідеально... опустилася...

Прямо на його тацю.

Офіціант чисто на інстинктах самозбереження автоматично притримав керамічний диск вільною рукою, щоб той не впав. Зупинився. Озирнувся довкола.

Подивився на тарілку у своїх руках. Потім на Мілану, яка так і застигла з витягнутою рукою. Потім знову на тарілку.

На майданчику запала така тиша, що було чути, як десь неподалік шумить море.

Мілана кліпнула.

- Вона... не розбилася?

Офіціант теж розгублено кліпнув.

- Схоже, що ні...

Кілька довгих секунд вони просто мовчки дивилися один на одного в німому шоці.

Потім ведучий на сцені першим отямився від ступору. Він гарячково вихопив мікрофон і пронизливо закричав: