Розділ 6. Шпигуни мимоволі

Розділ 6. Шпигуни мимоволі

- Це вже не смішно.

Кіра поставила на стіл чашку кави й уважно подивилася на подругу.

- Що саме? — максимально безневинним тоном уточнила Мілана.

Вона старанно робила вигляд, що з головою занурилася у вивчення детальної карти острова. Щоправда, вона стирчала в її руках догори дном, а з-за краю визирало лише її єдине, напружено зажмурене праве око.

- Те, що ти вже п'ять хвилин дивишся в одну точку.

- Я милуюся архітектурою класичного грецького фонтана. Вражаюче ліплення!

- За цим фонтаном сидять ті самі хлопці.

- Звідки ти це взагалі взяла?!

- Бо ти тримаєш карту догори ногами. Афіни в тебе зараз десь на місці Криту.

Мілана миттєво й гарячково перевернула карту.

- Тепер краще?

- Значно. Тепер ти хоча б шпигуєш професійно.

Мілана голосно пирснула, ледь не захлинувшись повітрям.

Вони сиділи в крихітній, затишній кав'ярні на кутку центральної площі. Над їхніми головами легенько тріпотіли білі полотняні навіси, рятуючи від ранкового сонця. На сусідніх столиках туристи неспішно розмазували джем по тостах, біля стійки голосно дзвеніли келихи з фрапе, а в повітрі витав густий аромат смаженого кавового зерна, кориці й морського бризу. Посеред площі спокійно дзюрчав старовинний мармуровий фонтан із позеленілими від часу скульптурками.

А за цим самим фонтаном, спираючись на плетений стілець, насолоджувалися сніданком двоє об'єктів її підвищеної уваги.

Темноволосий хлопець із ідеально зачесаним вітром волоссям щось захоплено вичитував у своєму смартфоні. Другий — високий, світловолосий у вільній сорочці — із смачно наминав величезний шматок апельсинового пирога.

- Вони якісь надто спокійні, — задумливо пробурмотіла Мілана, трохи опустивши карту.

- Це тому, що вони ще не підозрюють, що перебувають під ковпаком української контррозвідки.

- Не кажи так голосно!

- Міло, я це сказала пошепки.

Тим часом з іншого боку мармурового фонтана розмова текла в абсолютно протилежному руслі.

- Вони знову тут, — процідив білявий, не міняючи виразу обличчя й акуратно зрізаючи виделкою крайчик пирога.

Темноволосий навіть не підвів очей від екрана, де гортав стрічку новин.

- Хто «вони»?

- Дві дівчини.

Темноволосий зробив ковток міцного фрапе й ледь помітно скосив погляд убік.

- Справді...

- Позавчора біля пляжу, — почав перераховувати світловолосий. — Учора біля крамниці з оливками. Спершу вранці біля фонтана з левом. А тепер ось тут, за три столики від нас.

Запала пауза. Чути було лише, як дзюрчить вода у фонтані.

- Гадаєш, це випадковість? — перепитав темненький.

- Не знаю.

Ще одна пауза.

- Але якщо це випадковість, то дуже наполеглива.

Світловолосий тихо засміявся, прикриваючи рот серветкою.

- Може, вони просто відпочивають за стандартним туристичним маршрутом?

- І весь час опиняються в радіусі п'яти метрів від нас?

- Ну... — темненький відкинувся на спинку стільця й ледь помітно посміхнувся кутиками губ. — Тепер, якщо чесно, це починає ставати інтригуючим.

- Вони точно щось про нас говорять! — Мілана буквально висунулася з-за ламінованого меню.

- Мілано! — шикнула Кіра.

- Що?

- Сядь нормально!

- Я й так нормально сиджу!

- Ні. Ти зараз зробиш сальто назад разом зі стільцем.

Саме в цю секунду молоденький офіціант із сліпучою усмішкою плавно опустив на їхній стіл високу склянку із запотілим лимонадом.

Мілана різко сіла рівно.

- Дякую! — випалила вона надто високим голосом.

Офіціант хитро підморгнув їй.

- Ви вже хвилин десять так пильно дивитеся в той бік. Щось не так із фонтаном?

Мілана завмерла, ковтаючи слину.

- Куди?.. А! На фонтан! Та ні... Я просто дуже... люблю фонтани. І воду. Особливо у фонтані.

- Дуже глибоке захоплення, — сухо прокоментувала Кіра й швидко закрила обличчя меню, бо її плечі вже почали дрібно тремтіти від придушеного сміху.

За дві хвилини хлопці за сусіднім столиком підвелися, розплатилися й покрокували в бік вузьких вуличок Старого міста.

- Так, підйом! Пішли! — зашепотіла Мілана, гарячково закидаючи сумку на плече.

- Куди?!

- За ними!

- Ми ж домовилися, що не будемо цього робити.