Розділ 5. Операція «Випадкова зустріч»

Розділ 5. Операція «Випадкова зустріч»

Наступного ранку Мілана прокинулася дуже рано.

Ласкаве сонячне проміння вже пробивалося крізь білі невагомі фіранки, малюючи на стінах мереживні візерунки, а з балкона линув шум Егейського моря.

Мілана стояла на балконі в шовковому халатику, вдихаючи ранкову прохолоду й замріяно дивилася на море.

- Кіро!

З глибини кімнати пролунало сонне, невдоволене бурмотіння з-під подушки:

- Якщо ти зараз скажеш, що з балкона бачила чергового «красивого грека», я тебе особисто задушу цією ж подушкою...

- Не бачила! — щиро запевнила Мілана.

- Тоді чого ти волаєш о сьомій ранку?

- Ми сьогодні знайдемо тих двох хлопців.

Кіра повільно з'явилася на балконі, протираючи очі й тримаючи в руках склянку холодної води.

- Мілано... Ми в іншому місті, у чужій країні. Ти навіть не знаєш, як їх звати і де вони зупинилися.

- Ось саме це прикре непорозуміння, терміново треба виправити.

- Може, вони взагалі одружені.

- Не псуй мені настрій!

- Може, у них є дівчата.

- Кіро... — рявкнула Мілана і невдоволено подивилась на подругу.

- А може, вони взагалі не говорять англійською!

Мілана посміхнулася й грайливо поправила волосся:

- От бачиш, скільки вагомих причин підійти й познайомитися!

За сніданком поведінка Мілани була надзвичайно підозрілою.

Вона майже не торкалася своєї їжі, зате кожні тридцять секунд різко озиралася на скляні двері готельного ресторану.

Кіра спокійно намазувала джем на тост, спостерігаючи за цими викрутасами:

- Якщо ти ще раз так різко повернеш голову, у тебе шийні хребці заклинить. І вечір танців ти проведеш у фіксаторі.

- Я не повертаю різко! Я просто спостерігаю.

- Ні. Ти чатуєш у засідці. Мов хижий звір.

- Це абсолютно різні речі!

- Для нещасних жертв — абсолютно однакові.

Саме цієї миті двері ресторану урочисто відчинилися.

Мілана затамувала подих. Усередину зайшли...

...двоє солідних літніх французьких туристів у блайзерах.

Мілана розчаровано й тяжко зітхнула:

- Не вони.

За хвилину двері рипнули знову —зайшла ще одна літня пара з Німеччини.

- Теж не вони...

Ще через хвилину до ресторану радісно задефілювала фрау Марта у компанії своєї не менш енергійної подруги фрау Гертруди. Обидві були в яскравих капелюшках і вже здалеку активно махали дівчатам руками.

- Good morning, красуні!

Кіра приречено опустила ложку:

- Ну все, тримайся. Зараз ми знову слухатимемо історії про танці та романтику минулого століття...

І вона ані краплі не помилилася.

- Ми з моїм небіжчиком-чоловіком познайомилися в Італії у 1974 році! — урочисто повідомила фрау Марта, навіть не встигнувши опустити стегна на стілець. — Він боляче наступив мені на ногу під час пристрасного танго!

- І це було кохання з першого мозоля! — додала місіс Гертруда і голосно, по-королівськи розсміялася.

Мілана чемно всміхалася, але її праве око все одно мимоволі косило в бік входу.

- Ви когось виглядаєте, дорогенька? — зі співчуттям запитала фрау Марта.

Кіра миттєво випалила:

- Ні! Нікого!

Мілана ж синхронно й замріяно відповіла:

- Можливо...

Дівчата винувато переглянулися.

- Вона просто жартує, у неї акліматизація, — швидко виправилася Кіра, легенько штовхнувши подругу під столом.

— Майже жартує, — тихо пробурмотіла Мілана.

Після сніданку вони вирушили гуляти старовинною частиною містечка.

Бруковані вузькі вулички петляли між сліпучо-білими будинками, балкони потопали в каскадах фіолетових та рожевих бугенвілій, а місцеві пухнасті коти ліниво дрімали просто на теплих кам'яних сходах. Маленькі крамнички вабили око різнобарвною керамікою, пахучим милом із додаванням оливкової олії, спеціями та баночками з місцевим медом.

- Боже, тут хочеться фотографувати буквально кожен метр, — тихо мовила Кіра, роздивляючись старовинні сині віконниці.

- А я й фотографую! — Мілана вкотре дістала смартфон.

І раптом вона завмерла.

- Не обертайся.

- Чому?

- Не обертайся, кажу!

- Мілано...

- Це вони.