Купівля телефону

За канікули, які я провела у мами, сталася дуже важлива подія: мій телефон остаточно зламався, і тепер навіть не вмикався. Повернувшись назад до Франції, я повідомила про це батька, який пообіцяв купити мені новий, але раптом виявилося, що за два тижні він встиг усвідомити красу життя без мене, а тому першого же дня після мого приїзду ми посварилися і не розмовляли тиждень. Купівля телефону була відкладена на невідомий термін.

В п’ятницю перед обідом задзвонив татів мобільний. Я зачекала хвилину, усвідомила, що він нічого не чує, і покликала його. Батько взяв слухавку.

- Алло? - запитав він тоном “ви хто на хрін такий?”.

Виявилося, що це Жан-Жак, і, оскільки я привезла цигарки, тато вирішив продати їх другові негайно. Вони домовилися зустрітися завтра.

Після обіду батько поспав, а потім пішов у свою спальню перебирати монетки. Провівши десять хвилин за цим заспокійливим заняттям, він зайшов до мене в кімнату, посміхнувся, як дурник, підійшов до вікна і почав розглядати пейзажі. Раптом батько зайшовся у нападі кашлю, як у туберкульозника. Він зім’яв фіранку біля вікна і відчайдушно кашляв у неї. Закінчивши, він глянув на мене.

- Завтра ми їдемо до Жан-Жака. Якщо в мене буду гарний настрій, я куплю тобі телефон. Але тільки якщо в мене буде гарний настрій, тож не смій мене бісити!

- Добре.

Батько задовільно кивнув, але біля виходу знову повернувся до мене.

- І дивись, купи щось нормальне, тому що я не хай-тек, і якщо що, я знову хрін знає куди не поїду міняти. Зрозуміла?

- Так.

Пробубонівши щось про гроші, тато мене залишив.

Наступного дня, як завжди, коли ми кудись їдемо, батько вже зранку був в паніці. Поки я снідала, він вбіг до кухні і закричав:

- Поспішай, я чекаю на вулиці.

Я залишила посуд у раковині, вирішивши помити його по поверненні. Ледве я вдяглася, як почувся крик тата з вулиці:

- Ти там скоро?!

В такій паніці ми приїхали до Кольмару. В торговельному центрі Жан-Жака, звісно, ще не було, тож ми поки що пішли дивитися телефони. Я показала батькові той айфон, який я хотіла, і який, порівняно з іншими, був ще досить дешевий. Правильніше сказати, він був дуже дешевий.

- Ні, я таке не куплю! - закричав тато на весь магазин. - Ти взагалі офігіла, він коштує 349 євро! Я готовий купити за 250, але не за таку ціну!

- Але у мене взагалі немає телефону! І потрібно купувати хороший, щоб довго прослужив! - загорлала я.

- Та мені пофігу, як ти мене дістала, я тебе відправлю назад до твоєї матері, хай вона тобі купляє телефони! Я живу з кнопковим, чому ти не можеш так жити?! В світі цей смартфон на фіг не здався! Он є телефони за сто євро, так якого біса?!

- Це погані моделі.

- Ой, замовкни, як же я втомився! Пішли звідси!

Всю дорогу до кафетерію ми сперечалися, тобто, горлали один на одного. Біля кафетерію на нас вже чекав Жан-Жак. Ми потисли один одному руки, і тато сказав:

- Слухай, в кафе така черга, ходімо, допоможеш нам обрати телефон.

- Звичайно, - радісно погодився Жан-Жак.

Поки ми намотували нове коло до магазину, між чоловіками відбувся такий діалог:

- Ти що, досі їй його не купив? - спитав Жан-Жак.

- Та ти що, ненормальний? Я не ідіот, телефони купляти.

- А як же подарунок на Новий рік? - розчаровано простягнув Жан-Жак.

- Та ну нах, я її взагалі відправив на Батьківщину.

- А як ти святкував?

- Я їв суп та бутерброд, а потім спав. На фіг мені ці свята взагалі потрібні.

Тут ми прийшли до магазину, Жан-Жак сказав, що цей айфон хороший, але, побачивши татів стрес, запропонував спершу поїсти. Ми знову йшли через весь торговельний центр до кафетерію, Жан-Жак примовляв:

- Не хвилюйся, Поль, зараз ми спокійно поїмо і все вирішимо. Все буде гаразд.

- Так як тут не хвилюватися, ти бачив ці ціни? - майже кричав тато.

- Ну розумієш, Поль, чим вища ціна, ти краща якість.

- Так, - погодився тато, а за п’ять секунд з відчаєм спитав: - Але ж можна поремонтувати? Чому вона його не поремонтує?

- Поремонтувати можна екран чи батарею, а тут процесор полетів, простіше купити новий.

- Мій телефон не відремонтується, - одночасно і зло, і радісно сказала я.

Батько зупинився.

- Як ти мені дістала своїм телефоном, - загорлав він.

В кафетерії батько відійшов, а я люто шпурнула тацю на стіл. Жан-Жак сказав:

- Не хвилюйся, Полін, у тебе буде телефон.

Під час їжі цієї теми більше не торкалися. Коли батько пішов за кавою, Жан-Жак відкрив у своєму мобільному сайт з продажем телефонів, якими вже користувалися.

- Ось, дивись, 32 ГБ пам’ять, 250 євро.

- Так, нормально.

- Є ще за 199 євро, але в нього 16 ГБ.

- Ні, перший варіант.

- Ну тоді я татові не скажу, що тут є дешевші, - посміхнувся Жан-Жак.

- Так, краще не треба.

Повернувся батько з кавою, як завжди Жан-Жак віддав мені свою цукерку, тато негайно запхав до рота свою. Жан-Жак все йому показав, сказав, що замовить сьогодні ввечері, або завтра, тому що вдень він, як не дивно, теж спить, вони домовились про оплату. Жан-жак сказав, що його телефон, куплений на цьому сайті, служить вже чотири роки. Він спробував пояснити батькові, як відбувається замовлення по інтернету, але, побачивши його обличчя, замовк. Хвилини три всі пили свою каву. Потім Жан-Жак сказав:

- В такому випадку я почну займатися замовленням нової сім-картки з тарифом та мобільним інтернетом.

- Ні, зачекай, - замахав руками тато. - Давай спершу отримаємо телефон, це так хвилююче, у мене стрес, я ще не готовий платити за тариф, зачекай, зачекай!

Жан-Жак не зміг нічого сказати, він повернувся до мене, на його обличчі була посмішка типу “капець, Поль, ну ти і дивний”, він наче питав у мене, що не так з моїм батьком. Я закотила очі.

На щастя , на цьому наша зустріч завершилася. Купивши цигарки та домовившись зустрітися тут за тиждень, Жан-Жак поїхав, а ми за татом пішли по закупи. Від усвідомлення, що все ж доведеться віддати гроші за новий телефон, батько став зовсім загубленим. Він довго не міг зрозуміти, як користуватися апаратом для зважування фруктів, на мої підказки не реагував, адже я тупа, і врешті решт йому допомогла якась бабуся, яка втомилася стояти позаду нас у черзі.