Перша дія

ДІЙОВІ ОСОБИ:

М е р і – українка з діаспори (45-50 р.).

о. Д ж о н – брат Мері (30-35 р.).

Б о р и с – власник готелю (35-40 р.).

Н а с т я – працівниця готелю (28-35 р.).

Ф і л ю с ь – Філько Пуць, фризієр (70-75 р.).

П и с а к а – Гордій Літус-Хоєцький, літератор (70-75 р.).

С т а н и ч н и й – Степан Станичний, колишній воїн УПА (70-75 р.).

Т а п е р – Мирон Бамбетель, піаніст (70-75 р.).

Х р и с т я – Ольга Сломчинська, професорка (70-75 р.).

В л а д і м і р – Владімір Бандарєнка, колишній кагебист (70-75 р.).

Р е к е т и р – Вася Морда, місцевий рекетир (20-25 р.).

П а р о х – місцевий священик (40-50 р.).

Події відбуваються в Західній Україні на початку 90-х років ХХ століття.

ПЕРША ДІЯ

Старовинний монастир, перетворений на готель, в одному куті стоїть стійка ресепшена, в другому – барна стійка, м’які крісла, столики, фортепіано.

На сцені Настя і Борис. Настя прибирає пилососом килим, Борис стоїть за стійкою ресепшена і розмовляє по телефону.

Б о р и с.  (з тривогою) Ви ж знаєте, що зараз не сезон, готель порожній… (пауза) я розумію наслідки і все таке інше, але ваш бос повинен… (пауза) що-що повинен?.. (обурено) Я перепрошую...

Пауза.

Борис дивиться на слухавку.

Н а с т я.  (продовжуючи працювати) Хто це?

Б о р и с.  (з відчаєм) Нас послали.

Пауза.

Н а с т я.  Податкова?..

Б о р и с.  (нервово)Яка податкова – «Гуцул-жим»!..

Настя зупиняється, вимикає пилосос.

Н а с т я.  (з тривогою наспівує) «Ми веселі гуцулята, в горах ми зростали»?..

Пауза. Борис ледь киває головою.

Н а с т я.  Борисе, може вже час купити якусь зброю?

Борис в задумі підступає до Насті.

Б о р и с.  Це нічого не дасть, абсолютно. Третій рік Незалежності, а тут… (пауза) Мені терміново потрібно зняти напругу (лапає Настю) Давай, знімай...

Н а с т я.  (поступливо) У мене купа роботи!.. (дає себе затягнути за стійку ресепшена) А що, як хтось зайде?..

Б о р и с.  (роздягає Настю) Вчора за цілий день жодна жива душа не зайшла…

Н а с т я.  Тоді закривай вхідні і пішли в 101-ий.

Пауза, Борис продовжує роздягати Настю.

Б о р и с.  Ні-ні!.. Закривати не треба, може хтось прийде…

Н а с т я.  Так тому й закрий!

Б о р и с.  Ні-ні! Може клієнт прийти...

Н а с т я.  Тоді, будь ласка, не роздягай мене.

Б о р и с.  Вже… все… давай, давай… давай…

Борис і Настя зникають за стійкою. Чути характерні звуки.

Пауза.

Тихо відчиняються вхідні двері, обережно заходить Філюсь, маленький, круглий дідусь, з вусиками «а ля адольф», кумедно вбраний за модою 40-их років ХХ століття: шапка «бандерівка», коротка двобортна куртка, штани галіфе, високі чоботи, в руках течка. Він помічає пилосос, здивовано щось шепоче сам до себе, підходить і розглядає його, ніби вперше бачить таке чудо техніки, потім злодійкувато роззирається, закочує рукави, і… раптом чує звуки з-за ресепшена. Навшпиньки підходить до ресепшена, заглядає через стійку. Його голова починає рухатися в такт звуків.

Ф і л ю с ь.  (перелякано) Уй-юй!..

З-за ресепшена із зойком зриваються Борис і Настя.

Б о р и с.  Ви хто такий?!

Н а с т я.  (до Бориса) Я ж говорила!..

Настя вибігає до підсобної кімнати.

Борис натягує штани.

Б о р и с.  (підозріло) Діду, ви хто, що вам потрібно?.. Ви, що не бачите, – у людей тут… самі знаєте… Не можна було зачекати?..

Ф і л ю с ь.  О! А як ся ото-то таке-во, таке… (показує) називає?..

Пауза. Борис зашпилюється.

Б о р и с.  (різко) Хто ви такий?

Філюсь виструнчується.

Ф і л ю с ь.  (рапортує) Філько Пуць, фризієр вищої категорії, пенсіонер, хотів би випити та нема за що. (довірливо) Може вам тре фризуру зробити, я при сóбі маю струмент. (роззирається) Уй-юй, а де моя течка?..

Б о р и с.  А там при вході що стоїть?

Ф і л ю с ь.  (з полегшенням) Вона (йде по течку). То я би вам за недорого зробив перфект елєґанську фризуру!

Філюсь відкриває течку.

Ф і л ю с ь.  Можу вас тілько поголити! (щось виймає із течки)

Борис помічає в руках у Філюся небезпечну бритву.

Б о р и с.  (з острахом) Ви гуцул?.. Вас «Гуцул-жим» прислав?

Ф і л ю с ь.  Га, шо?.. Нє, я – бойко. А шо?

Пауза.

Б о р и с.  Нічого. Ні-ні, нічого. Не треба мені голитися. (пауза) Ви до готелю прийшли. Вам потрібен номер? Ви звідки з’явились?

Ф і л ю с ь.  (філософськи) Звідки й усі в цьому світі з’являються. Хоча, я маю одне дуже суб’єктивне уявлення про те, що не всі ми з’явилися, як то кажуть...

Б о р и с.  Я питаю: з якого міста ви сюди приїхали?

Ф і л ю с ь.  (з гордістю) З Борислава. Мій дідо черпав ропý, був багатий, поставив кам’яницю у Дрогобичі…

Б о р и с.  Прошу пана, шановний, мене це не обходить. Ви хочете у нас оселитися?

Ф і л ю с ь.  Ні, не треба мені того. (показує бритву) То є «золінген», найкраща бритва усіх часів і народів.

Філюсь демонструє бритву і водить себе нею по шиї і підборіддю. Борис уважно приглядається до Філюся.

Б о р и с.  (зітхаючи) Нерви, нерви, нерви… вже зовсім ні до чого… Прошу пана, чого вас тут принесло?

Ф і л ю с ь.  Та, бо то… бачте, як бриє?.. І то на сухо!..

Пауза.

Б о р и с.  (в нервах) Я не хочу голитись!