Душа, що лишилася вдома.
Болюча надія...
Україно,
Ненько наша люба,
Поглянь — он сонце вже зійшло,
Вже час вставати.
Порвали сукню москалі?
Не біда — ми зшиємо нову,
Навіть гарнішу, ніж була.
Даю священне слово.
Вінок зламали іроди?
То теж дрібниці, не варті уваги.
Новий сплетемо — чарівний,
Величний і родючий.
Дітей згубили…?
То не біда — то велике горе.
Ніколи не забудемо,
Ніколи не пробачимо!
То є не біль душевний — ні.
Агонія, душевні муки…
Немає й слів, як боляче сказати.
Тримайся, рідненька, ми поруч.
Немає різниці, скільки літ має людина —
Хоч сто, а то, може, і двісті —
Для неньки то назавжди дитина,
Маля, що завжди найцінніше.
Поглянь, люба наша — ми діти твої,
Тебе ми ніколи не лишим в біді.
Тримайся, країно, вже сонце зійшло —
Прийшов час скоріш привітати його.
***
Початок війни, волонтерство. Сліпа віра в 2-3 тижні...
Відредаговано: 07.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
