Загублена душа

Я сидів на кухні і пив чай. Раптом щось булькнуло і прямо посеред кухні з'явився мій чорт.
- О, я якраз вчасно,- спробував він весело пожартувати, але по його вигляду були видно, що настрій в нього, м'яко кажучи не веселий.

- Що таке, знов на роботі проблеми?- я демонстративно глянув на його підібганий хвіст.
- Правильно інструкція каже: "Ніколи, нікому не роби нічого хорошого, бо жодна добра справа не залишиться без покарання"- відповів він сумно.
- І яку ж це ти добру справу зробив? Мене мало не довів до інфаркту?

- Які ж ці люди невдячні,- ображено заскиглив хвостатий, - я своєю премією пожертвував задля нього, а він...
- Вам що, цукор дають в вигляді преміальних?- не зрозумів я.
- Та який там в біса цукор,- з досадою відмахнувся він. - Я за результатами минулого місяця був переможцем в професійному змаганні, і замість премії мені, попросив організувати тобі розвагу. Думаєш це просто було? Рішення аж на найвищому рівні приймалось,- останні його фрази звучали з гордістю.

- Нічого собі розваги... 
- Ти ж ніколи не стрибав з парашутом, не катався на американських гірках, не був на війні, от я і вирішив, що гострих відчуттів тобі не вистачає для щастя.
- Та я мало не окочурився від таких відчуттів,- сердився я. 
- Не перебільшуй, там не вмирають.
- Я мало інфаркту не схопив ще тут, біля порогу, коли відчув, що ти в кімнаті.

- Дивно, але ж коли я з'явився перший раз, ти не злякався.
- В мене тоді душі не було, а зараз є, твоя, напевне ляклива дуже,- я хотів хоч чимось вколоти його.
- Душа тут ні до чого, вона і зараз в тебе є, але ж ти не злякався моєї раптової появи.
- Хто Там побував, того вже важко злякати,- чи то з викликом чи з сумом сказав я. 
- Думаю, тут справа в іншому,- задумливо сказав чорт,- ти як собака нюхом відчуваєш мій стан, і коли я пригнічений, невпевнений...
- Навіть жалюгідний,- вставив я.
- Тоді ти не боїшся мене, - продовжив він свою думку.
Порівняння з собакою мені чомусь не дуже сподобалось, але щось раціональне в його словах було.

- Так що там сталось, чого ти такий, е-е-е... як побитий собака? - ця тема була мені не лише цікавою, а й приємною.
- Я ж і кажу, жодна добра справа не лишається без покарання,- сумно сказав хвостатий. - Я ж не думав, що й сама Ая захоче брати участь в цій розвазі. А від неї нічого не приховаєш, вона побачила, що в тебе душа не своя. Ну от, почалось розслідування і вся наша афера випливла на поверхню.

- І що тепер тобі за це буде?- спитав я майже співчутливо.
- Нічого не буде, я ж формально нічого не порушив, навіть перевірив, чи нема твоєї душі в базі проданих.
- Так чого ж в тебе такий вигляд ніби тобі догану виписали в комсомольській стінгазеті?
- Колеги насміхаються. Кажуть: - пішов по вовну, а вернувся стриженим.

- Так чого ж ти прийшов до мене? Хочеш свою душонку назад забрати?
- Та ні, ні! - злякано вигукнув рогатий. - Ая хоче тебе бачити.

- Навіщо я їй здався? - здивувався я.
- Не знаю, можливо щось щодо твоєї душі.
- Знайшлась? - чи то з тривогою чи з надією запитав я.
- Не знаю, я тільки висловив свою гіпотезу. - По його тону було видно, що він і справді нічого не знає.

- А хто вона така, та ваша Ая? - мені й справді це було цікаво.
Чорт мовчки,  навіть з якоюсь урочистістю, показав пальцем вгору.
Я подивився в напрямку його пальця, але нічого крім бурих плям на стелі не побачив.
- Ну протікає трохи коли дощ,- сказав я, - але ж дощі не кожен день, тож можна жити.
- Вона там головна,- пояснив чорт вже словами. - Альфа і омега, творець того світу.

- Де головна, в пеклі?
- Я ж казав тобі, що ніякого пекла нема,- в його голосі чулось легке роздратування моїм нерозумінням.
- Тоді де? В Раю?
- На Тому світі.
- Ну нічого собі,- я не сів від почутого тільки тому, що й так сидів. - А в мене й промайнула була така думка, коли згадав про трон, як метушилась перед нею Трійця.
- Та трон, Трійця - то таке,- з легкою досадою на мою тупість сказав чорт. - Так ти йдеш?
- А що ж мені лишається.

Чорт взяв мене за руку і ми опинились біля знайомих вже  воріт. 
- Чомусь її нема, десь затримується, - сказав він оглянувшись навкруги.
- А може це ти мені якісь гострі відчуття підготував, як минулого разу? - довіри до рогатого в мене вже не було.
- Для мене самого це несподіванка, вона ніколи  не запізнюється, - на морді чорта було щире збентеження.
- Як же вона може скрізь встигати? Господарство ж в неї, як я розумію, велике.
- Вона може керувати часом, - сказав хвостатий щось незрозуміле.
- Ти казав, що Божого Суду нема. А що ж то було минулого разу за цими воротами? Якби не Ая, то я б вже десь в смолі варився, - чомусь ці ворота не викликали в мене приємних асоціацій.
- Та то теж лише розвага для персоналу. Та й для клієнтів також, - рогатий подивився на мене з усмішкою на морді.
- Всіх однаково розважають? - поцікавився я.
- Ні, звичайно. Християн судить Трійця, чи Ісус. Хто вірить в інших богів і їх суд, тих ті боги судять.
- А хто не вірить, як от я?
- Для тих і розваги такої нема. Це я ексклюзивно для тебе добився.
- Ну дякую, хороша ти люди... ну, в смислі справжній друг.
Морда чорта розцвіла від задоволення.
- Як же вони встигають всіх судити? Адже кожен день десятки тисяч чоловік вмирають.
- Це взагалі не проблема. По-перше - нема такої обов'язкової процедури, я ж кажу, що це лише розваги персоналу. Але якби треба було і всіх судити, то це теж не складно. Тут час не такий, ним можна керувати. Та й душі могли б почекати скільки завгодно, для них же час поза тілом не йде.
- А всіх присуджують до пекла, як от мене, чи деяких і до раю? І за якими критеріями? - поцікавився я.
- Ні, до пекла в основному тих, хто вважає себе праведником. А до раю навпаки, кінчених грішників. Так цікавіше спостерігати за їх реакцією.
- Хороші у вас тут розваги...
- Ладно, ти тут постій, а я постараюсь вияснити, чому Ая затримується, - сказав рогатий і зник.