Розділ 20

- Тобі велено лежати, - холоднокровно відчеканив один з них.

- Ким велено?

- Командор Варон велів нам виконувати накази лікаря.

- А якщо я не послухаюся?

- А якщо ослухаєшся, їм велено прив'язати тебе до лавки, - з'явившись поруч жорстко відповів Норм, і цей тон говорив про те, що він теж дуже на неї сердитий. Усі навкруги були сповнені образи, але ніхто не обговорював причину.

- Мені потрібно декого розшукати, - вона подивилася на Норма спідлоба. - Це важливо. І це потрібно зробити прямо зараз.

- Вчора ще вмирала, а сьогодні вже норовиться! Ні! Сама біла, очі запали, рана ще сочиться, на вітрі бродиш, куди тобі засвербіло вже?! Почекаєш поки Варон не дозволить!

Незважаючи на свою слабкість та біль, Джин опустилася на коліна, як і було заведено перед владиками:

- Потрібно знайти його прямо зараз, інакше потім я вже не зможу йому допомогти, його дух ослаб від втрати надії, і це я вбила його віру. Я можу зневажати драконів, але я не хочу, щоб у мене на руках була їхня  кров, - тихо проказала вона.

- Про кого ти говориш? - від нерозуміння Норм навіть розгубився, нахилившись до неї ближче.

- Я кажу про Даная.

- Одр Всевишній, вона знову про примару заговорила! У цій фортеці в хованки з примарами ще ніхто не грав! - обурився Норм. - Що може трапиться з тим, хто вже і так не з нами?

- Він не мертвий. Данай застряг між світами. Він вірив, що я зможу його витягнути. Поки моя свідомість провалювалася - я чула його гіркій плач. Таких страждань нікому не побажаєш, і мене почала мучити совість. Вблагай владику Варона дозволити мені знайти золотистого дракона. Прошу тебе, владика Норм.

- З головою у тебе точно не все в порядку, - кинув Норм, злетівши вгору, перевтілившись з вогненної кулі на бурого дракона. Прихилившись до дверей, Джин стала чекати. Вона чомусь була впевнена, що він повернеться з відповіддю. Її думки плуталися, текли мляво, на короткі моменти вона немов зникала, потрапляючи у якусь задушливу воронку, але потім знову поверталася все ще стоячи на ногах.

- Супроводжувати! - все, що кинув Норм маршалам коли повернувся.

Джин й гадки не мала де їй шукати привид Даная, вона тільки відчувала, що нитка, що пов'язує його з живими - стала ще тоншою. Радувало те, що дракони не намагалися брати участь в цьому особисто, а маршали бентежили її не менш кам'яних ідолів. Зусиллям волі вона намагалася змусити проявитися свій дар, але від цих спроб ставало тільки гірше, декілька разів маршали навіть підхоплювали її під руки, не даючи впасти. Тому Джин поклалася на проведіння, на жіночу інтуїцію, на здатність притаманну будь-якої, хто не остригав волосся .

Спустившись до підземелля першого ярусу, Джин вперлася у глухий кут, але щось підказувало їй, що привид ховається за цією стіною. Поклавши долоні на холодні шорсткі камені, вона прошепотіла вголос, посилаючи крізь цю стіну усе благання своєї душі.  

- Данаю, покажися мені. Вийди з темряви. … Пробач мені.

  Її власні сили були такі слабкі й трепетні, що спроба скористатися даром вкотре закинула її в порожнечу. Але на цей раз Джин відчула рух, немов вона ширяє на швидких крилах вітру в піднебессі. Вона побачила стіни якоїсь цитаделі, проникла крізь них, не відчуваючи болю. І ось вона вже в підземеллі, затхлому, сирому, наповненому димом свічок. У центрі на високому ложі лежить тіло владики, оголене, але розмальоване символами і обвішане амулетами. Один з наложників замінює свічки, інший обтирає тіло. Джин вдивляється в це незнайоме обличчя, в закриті повіки і її осіняє! Її відлетіла душа знайшла тіло Даная! І як тільки вона це зрозуміла, щось до жаху холодне і мокре різко висмикнуло її назад. Відкашлюючись, стираючи з обличчя воду, Джин побачила сидячого на вприсядки поруч із собою брата, але чомусь в його очах стояли сльози. А прямо перед нею з відром в руках стояв сам Варон.

- Він був упевнений, що тебе вже не повернути, вважаючи тебе мертвою, - промовив Варон крізь зуби, киваючи на Елтона.

- А ти, значить, не здався? - їдко поцікавилася Джин.

Варон жбурнувши відро, пирхнув. Але те як він пирхнув - виражало все його обурення з приводу їх відносин.

- Це не те що нерозсудливість, це навіть не дурість, - подав голос Елтон, скорчивши пальці, з бажанням висловити що ж це таке. - Це одержимість! Тобі рано було рухатися не те що йти! Недолуга вперта віслючка! Ти що дійсно зібралася віддати душу? - його обуренню не було меж, навіть Варон втік під крики розгніваного брата.

Джин збиралася відповісти і навіть вже підібрала саме колюче заперечення, але помітивши в кутку привид Даная - посміхнулася.

- «Я тебе ще не пробачив» - ображено пробурмотів він, відгукнувшись в її голові. – «Ти розбила мені серце. ... Відшмагати б тебе. Ти вперта, безглузда, противне дівчисько! Тобі потрібно було померти, щоб повністю доконати мене!»

- Я бачила твоє тіло! - випалила Джин вголос, змушуючи сторопіти і Елтона і Даная.

- І що з того, що ти бачила моє тіло? - насупився Елтон, дивлячись на сестру з убивчим співчуттям.

- Та не твоє, Еле, а його, Даная тобто, примари, яку я бачу, якого шукала. І мені дуже шкода, що я так тебе налякала.

- Ти це кому зараз сказала? - Ел, про всяк випадок подивившись в усі боки.

- Тобі, братик, тобі. Ти єдиний, хто не заслужив. Допоможеш мені піднятися назад? Тепер я буду слухняною та лагідною.

- Ти це мене зараз так намагаєшся розсмішити? - Елтон легко підхопив сестру на руки. - Вже швидше річка стане піщаної драговиною, ніж ти лагідної.

- Зате зі мною не нудно, - зробила спробу Джин.

- Ага, владиці Варону особливо радісно з цього приводу. ... Але хочу тобі зізнатися, - Елтон зупинився, спустивши її на ноги, щоб перепочити. - Я починаю підозрювати, що Варон сплутався з чорною магією. Інакше як би він зрозумів, що ти жива, якщо твоє серце не билося? Він навіть не сумнівався, і був навіть спокійніше, ніж тоді, коли ти лежала в калюжі крові.