Розділ 14

Джин знову прокинулася у нього на грудях. Піднявши голову - вона натрапила на його усміхнені очі.

- Ти хоч пам'ятаєш, що було вчора, пустунка? - запитав Варон, перебуваючи в абсолютно милостивому настрої .

- Я танцювала, - буркнула Джин. - І судячи з того, як болять мої ноги - це було до упаду.

Варон розсміявся:

- А ще ти постійно лізла до мене цілуватися і обіцяла станцювати для мене спокусливий танок. Ну то як?

- Пробач, владика, вже не той настрій. У мене вистачить сил хіба що поцілувати тебе в ніс.

- І все? - жартівливо підняв він брови. - Тоді мені доведеться зробити це за двох, - вкрадливо промовив він, підтягуючи її стегна ближче до себе. Тепер, коли вона була поруч, він вже не міг відмовити собі в задоволенні насолоджуватися жіночим тілом, тим більше, що ця дівчина відповідала йому взаємністю. - Я не чіпав тебе сплячою, хоч ти і була така мила. А тепер мені потрібно, щоб ти любила мене. Вчора ти так і сказала, що любиш.

- Прямо так і сказала? - зніяковіла Джин, опустивши очі, проте приймаючи його в себе.

- Угу, всі чули, - шепнув Варон, покриваючи поцілунками її плечі.

   Дивно, що Варон заперечував її рабське становище, але Джин відчувала себе саме рабинею, тільки особистою рабинею старої буркотливий бабки, яка сьогодні вирішила покарати її за вчорашнє.

- От стара кочерга, - бурчала Джин, з люттю шкрябаючи брудний казан. - Вона ще, бачте, зібралася різки для мене роздобути! Бити мене зібралася миша сушена! Скручу її бубликом, засуну в цей казан і в піч!

- «Думаю, на смак вона буде не дуже», - глузливий голос драконівської примари знову змусив її заціпеніти. - «Помилуй, Джин, ну наберися ти вже хоробрості! Невже я такий страшний?»

- Сам по собі золотистий дракон прекрасний, - тихенько вголос, відповіла Джин. - Жахливо те, що я тебе бачу і чую!

- «Але для мене це невимовна радість, що вперше за стільки часу я можу спілкуватися з живою істотою! Не моя вина, що я став привидом. Якби ти знала, яка це мука - все бачити, все чути, але нічого не відчувати! Ні тепла, ні вітру, ні смаку, ні дотиків. Непомітний для всіх я блукаю у по цій проклятій фортеці, ходжу крізь стіни, літаю разом з живими драконами над цією горою, до якої я немов прив'язаний!»

- Чого ти хочеш від мене? - прошепотіла Джин якомога тихіше.

- «Не жени мене, не залишайся байдужою, я ж бачу, у тебе добре серце. Я хочу подружитися з тобою. Мені потрібна допомога. Твоя допомога, Джин. Спробуй відповідати мені теж подумки, тоді оточуючі не будуть підозрювати тебе в божевіллі».

- Саме так! Я вже сама себе вважаю ненормальною! Бачити примару до біди! І дружити з мертвими неправильно!

- «Але я не мертвий! У моєму тілі ще тліє життя, тільки от душа ніяк не може в нього повернутися! Я був поранений при сутичці і тепер завис між двох світів, в порожнечі!»

В його голосі Джин чула такий глибокий відчай і самотність, що її серце дійсно здригнулося, і вона обернулася.

- Як тебе звати?

- «Данай. Тобто, ти згодна?»

- Терпіти твою балаканину? - посміхнулася Джин. - Гаразд, я спробую. Хоча не знаю, як можна дружити з привидом! От якби ти міг допомогти мені відчистити цей казан або напекти коржів.

- «А я б на місці Варона взагалі не змушував тебе цього робити», - багатозначно протягнув Данай. - «До речі, вчора ти дуже гарно  танцювала!»

- І все через тебе, - з докором глянула на нього Джин, але без образи. А потім зацікавилася і додала: - А що б ти зробив на його місці?

- «Проводив би більше часу разом, розмовляв, говорив би гарні слова, а не просто б кохався в ліжку. Зробив би що-небудь приємне для тебе однієї. Цілував би кожен пальчик, замість того, щоб змушувати їх збиватися о старі черепки. Одружився б нарешті!»

У Джин не те що скребок впав на підлогу, в неї трохи щелепа не впала додолу, не вірячи, що таке може промовляти дракон.

- Ти від своєї самотності зовсім розумом постраждав, - слабо посміхнулася вона. - По-перше, владики не беруть собі за дружину наложниць. По-друге, Варон зробив для мене багато хорошого: він не відіслав мого брата, привіз на північ мою сім'ю, і не виказав мене, як безіменну. Він добрий до мене і ласкавий!

- «Ти запитала - я відповів. Але ти багато чого не знаєш про Варона, хоча захищаєш його - це похвально. А що на рахунок дружини - дракон може взяти за дружини будь-яку. Інша справа вони не хочуть цього робити, вважають це ницістю, поєднуватися священними узами з людиною. А те, що він вас із братом не розлучить, так це ж дурневі зрозуміло - ти потрібна йому у ліжку, а твій брат хороший лікар, поки надішлють та навчать іншого, накладно. Сім'ю твою теж вигідно тримати поряд як приманку. Ну і з усього цього відразу починаєш розуміти, чому він буде зберігати вашу таємницю про батька чужинця. Пробач, я теж слухав».

- Ні, Варон, не такий! - сердито підняла голос Джин, насупившись. - Він краще за інших владик, він благородний, чесний і не кровожерливий!

- «Поки спокійний - так. Але кровожерливий кожен з нас. Не злися, я не хочу сказати, що Варон поганий. Він дійсно гідний поваги і захоплення. Я схиляюся перед його силою і бойовою майстерністю, він так само тренував мене свого часу, але не потрібно ставити його в ранг богів».

- А кого потрібно? Тебе? Тому що ти вже на прямому шляху до них? - все ще сердилася Джин. – Цікаво, і багато ти тут такого напідглядав та напідслуховував?

- О, дивись-но, взялась таки за справу! - підковиляла до неї Міра, прискіпливо оглядаючи вимитий казан. - Вмієш, якщо захочеш. Давай-давай, ще парочку відмиєш, потім підлогу виметеш.

- «Спитай у брата того зілля, яким він тебе вчора помилково пригостив», - пролунав у неї в голові глузливий голос золотистого дракона . – «Підсип його старій, і подивимося, чи зможе вона кружляти навшпиньках, крутячи худим задом».

Джин пирснула зо сміху, а потім розреготалася, коли нічого не розуміюча Міра зиркнула на неї своїми маленькими чорними очима.