Замислившись над словами Варона, Джин повільно спускалася сходами, щедро притрушеними безперервним снігом. Вона міцно трималася за поручні, не вважаючи за потрібне ще й дивитися під ноги.
І коли вона раптом побачила сидячого на поручні дракона, який виник несподівано, абсолютно безшумно і невідомо звідки - Джин відвела руку, посковзнулася і боляче ляснула на м'яке місце.
- А що б тебе, так лякати! Через тебе весь зад собі відбила! - вилаялася Джин, зиркнув з образою на спостерігаючого за нею дракона. - Чого витріщився? Дай пройти!
Частина його тулуба звисала над сходами, і щоб рухатися далі Джин залишалося хіба що повзти по ним. Але дракон і не думав ворушитися у відповідь на її прохання. Розсердившись, Джин зліпила сніжку, і запустила нею прямо в дракона. Яке ж було її здивування, коли коржик снігу пролетів ... крізь тіло дракона. На якийсь час дівчину охопив моторошний переляк, опоясуючи її холодом , вона дивилася на нього з жахом і не довіряла власним очам.
Тут раптом показався Елтон, який піднімався сходами їй назустріч, він вільно пройшов крізь хвіст дракона, навіть не помітивши його.
- Джин, я вже не міг тебе дочекатися! ... Що в тебе з обличчям? - Елтон злякано завис над нею. - Навіть сніг не буває таким білим, як ти! Я ж казав, потрібно було лікуватися, пити трави! Або ... Варон розлютився так?
- Ні, він не розсердився, - втрачено пробурмотіла вона. - Ти що не бачиш цього дракона? Твоя голова майже торкається його задньої лапи?
Елтон ошелешено обернувся на всі боки і подивився на неї вже як на недоумкувату.
- Який ще дракон, тут немає нікого! Доведеться заварити тобі зовсім інші трави, - зітхнув він.
Враження від побаченої нею примари майстерно змогла розвіяти тільки Міра, своїми покрикуваннями, зауваженнями і гострими слівцями, якими вона здобрювала кожну дію дівчини.
- Боги були до тебе немилосердними, вони нагородили тебе красою, але повністю позбавили здатності чомусь навчитися, - бурчала стара. - Ти ні на що не здатна! Ти лінива, нерозторопна і неслухняна. Жінка повинна бути тихою й поступливою. Вона повинна вміти робити різні речі, навіть те, чого від неї не очікують!
- Що зробити ? Наприклад, перерізати горло козі, підкувати коня, приготувати отруйне зілля, зібрати жменю божественної роси на світанку ?! - здійнялася Джин, в серцях жбурнувши дерев'яні ложки об підлогу . - Я багато чого вмію, але я не зобов'язана любити драїти котли і плести килим з клаптів! Я лагідна настільки, наскільки можу, і досить вже мене виховувати, стара карга !
- «Хочеш, я врятую тебе від цієї відьми»? - почула вона голос, але він прозвучав якось дивно - він пролунав в її голові. Джин завмерла, крадькома озирнувшись. Коли вона помітила привид дракона збоку від себе, дівчина кинулася в протилежний бік, перекинувши на бігу відро з начищеної ріпою, і не звертаючи уваги на гнівні крики Міри, понеслася далі.
- Елтон, у тебе є що-небудь від видінь?! Що-небудь заспокійливе?
- Сідай, - м'яко промовив старший брат, беручи тремтячу сестру за руку. - У мене все є. Розкажи, що з тобою таке? Ти сама не своя.
- Не треба розмовляти зі мною, як з маленькою дитиною! - нервово вигукнула Джин. - Я бачу привид дракона, а тепер він зі мною ще й розмовляє! І я не божевільна!
- Може, ти що-небудь випила або з'їла? Владики іноді вживають грибний порошок для веселощів.
- Але мені не весело, мені моторошно! Ти лікар - ось і лікуй мене!
- Заспокойся, зараз приготую. А поки розкажи, що ти розповіла Варону?
- Я все йому розповіла, і те, що ти мій брат, і про батька теж.
Елтон обернувся так різко, наскільки швидко взагалі могло рухатися людське тіло. Тепер вона зрозуміла, що значить бути білішим за сніг.
- Ти справді збожеволіла, Джин! - зашипів Елтон . - Нас всіх за це стратять! Чим ти думала, з тебе, що щипцями тягли цю правду ?! Ти про матір із сестрою подумала?!
- Йому плювати хто ми. Варон не збирається нас розлучати, видавати наміснику або стратити. Йому важливо, щоб я була чесна перед ним. Я відчуваю і бачу, що йому можна довіряти! - виправдовувалася Джин, продовжуючи боязко озиратися на усі боки.
- Як ти можеш відчувати, ти не можеш знати, що в нього на думці і коли вони вирішать полювати на тебе?! В душі вони не люди - вони чудовиська! - не знаходив собі місця Елтон, з жаху куйовдячи собі волосся. Він вже і сам дивився на сестру божевільними очима.
- Багато хто з них підступний і кровожерливий, я не сперечаюся. Души таких владик уподібнилися звірові. Але Варон не один з них. Його душа зберігає в собі ті величні якості, які спочатку були притаманні цим створінням, - з обуренням відстоювала свій вибір дівчина . - Я відчуваю цього дракона, я трохи можу зазирнути в його душу. Я можу відчути кожного з них.
- «А також подумки чути їх уявний голос і навіть більше, якщо захочеш навчитися» ! - знову почула вона голос примари у себе за спиною, але обертатися вже не стала.
- Еле, давай швидше! Знову! Він позаду! Чому він до мене причепився?! - заволала Джин, затуливши вуха.
- «Нібито це допоможе», - як ні в чому не бувало продовжував привид. - «Я так давно ні з ким не розмовляв, мене ніхто не бачить крім тебе. Мені неймовірно пощастило, що дівчина з даром прихованої іскри опинилася саме тут. Досить вже мене боятися, я не зроблю тобі нічого поганого»!
Тут Елтон нарешті всипав їй до рота якогось гіркого порошку, давши запити чимось не менш огидним. Спочатку крім нудоти і шуму у вухах вона нічого не відчувала, хоча привид зник. Але через якийсь час Джин раптом дико захотілося сміятися.
- Що ти мені дав? - давлячись від сміху, запитала вона.
- Те, що тебе заспокоїть, якщо від хвилювання не переплутав мішечки.
- Тоді і сам з'їж, чого такий набурдючений і червоний, ніби тебе застукали зненацька на сіннику?! - Джин залилася реготом, трохи не впавши з лавки. Вона реготала так голосно і дзвінко, що відгомони її сміху стали розповзатися по всій Сторожовій вежі.