Розділ 12

Владики тренувалися навіть в заметіль, тому вона і не побачила інших через сніг, тільки його. Не давши дракону вибухнути гнівом, дивом випередивши його, Джин прошепотіла з останніх сил, оклякнувши від лютого морозу:

- Я все одно прийшла, тому що ти помиляєшся. Я вірна своєму слову, я не зраджувала тебе. Нашу розмову з лікарем ти прийняв за інше. Я хочу пояснити. Вислухай мене, прошу тебе. А після можеш гнати мене хоч за край цього свого льодовитого океану, - голос Джин став слабшати. - Варон ... останній раз ... дай мені слово ... я ... - тьма вдарила їй в очі, а по тілу раптом розлився незвичайний жар.

Коли темна пелена сповзла, Джин побачила над собою стривожене обличчя Елтона, почула буркотливий скрипучий голос старої Міри і зрозуміла, що вона знову опинилася на проклятій кухні. Джин спробувала було одразу схопитися, з подивом виявивши, що її голос кудись подівся.

- Тихіше ти. Куди ти рвешся? - руки брата насильно поклали її назад. - Думав, вже не зігрію. Зовсім з глузду з'їхала? - і він влив їй до рота якийсь солодкий сироп. - Лежи!

Джин вперто потрясла головою, не погоджуючись з ним.

- Владика Варон сказав, що вислухає тебе, коли до тебе повернуться сили, - розуміючи сестру без слів, промовив Елтон хмурячись. - Ти впевнена, що хочеш цього?

Джин ствердно кивнула, глянувши на нього з ніжністю.

- Все одно ще рано підхоплюватися і мчати на мороз, - пробурчав Елтон, беручи приклад з Міри. - Потрібно ще пару днів відлежатися, відпоїти тебе відварами. У нас є ... пара днів, - і тільки Джин зрозуміла, що він має на увазі.

Безпорадно зітхнувши, Джин все ж заснула, а коли прокинулася, відчула себе краще і її рішучість відновилася з новою силою. Навколо стояла суцільна темінь.

«Напевно зараз глибока ніч», розмірковувала Джин. Було тільки чутно, як завиває хуртовина і потріскують поліна в печі. Закутавшись в хутряний плащ, яким вона була дбайливо накрита, обережно ступаючи, Джин стала підніматися на третій ярус, хоча й гадки не мала, де знаходяться покої Варона. Вона йшла навпомацки, довірившись відчуттю, що зв'язує її з драконами. Кілька поворотів, пару темних коридорів, і вона опинилася перед масивними дверима. Як і слід було, постукала, почекала, потім увійшла. Хоча повної впевненості у неї не було, вона запросто могла напоротися на іншого, і тоді б їй точно дісталося, за те що марно потурбувала сон владики.

Але інтуіція її не підвела - полум'я свічки чітко освітило обличчя Варона, який одразу звівся. Він не поспішав вибиратися з ліжка, тільки мовчки вдивлявся в її постать. Тому Джин підійшла ближче, присівши на край ложа. І коли вона спробувала заговорити, відповідаючи на його допитливий погляд - вона зрозуміла, що голос ще не зовсім повернувся до неї, поки що виходив тільки жахливий скрипучий звук, як у не змащеного возу.

- Мені потрібно пояснити, щоб ти не вважав мене безчесною гидотою, яка скористалася твоєю прихильністю, - прохрипіла Джин. - Лікар Елтон - мій рідний брат. Старший брат, якого забрали шість років тому. Я гадала, що ніколи його більше не побачу, і раптом, сталося таке диво. Несподіванка, не інакше як послана богами. Ти розумієш? ... Але ми з Елтоном злякалися того, що нас знову можуть розлучити, бо щоб уникнути смути, близьких родичів не тримають в рабстві під одним дахом.

- Ви слуги, а не раби, - суворим тоном виправив її Варон. - Що ж змусило тебе розповісти мені правду тепер?

- Почуття провини перед тобою, тому що ти не заслуговуєш такого ставлення, - знизала плечима Джин. - Ти був чесний переді мною, я хочу платити тобі тим же. На все тепер твоя воля. Якщо ти вирішиш, що когось із нас потрібно відіслати - нехай буде так. Одне те, що мої рідні живі - і так велика  розкіш, - захекавшись, Джин притиснула руку до грудей, в яких немов перевертався палаючий їжак.

- Спроба піднятися по стіні була занадто безрозсудною. Мене хвилює твоя непокірність, і я підозрюю, що це не остання твоя таємниця, - Варон допитливо примружився. - Поки я даю тобі шанс розкритися мені, може, будеш чесною тоді вже до кінця? Щоб в майбутньому це не зіграло з тобою злого жарту. 

Джин безсило опустила плечі, важко зітхнувши, але замість повітря з неї вирвався гавкаючий тріск. Вона подивилася на нього, коли їй в руки пхнули важку шкіряну флягу.

- Це темний ель, випий трохи полегшає, - голос Варона відчутно  пом'якшав, Джин одразу вловила поблажливі нотки, і від слабкої надії її тут же кинуло в жар. Або ж це знову повернулася лихоманка, тому що після охопившого жару - її моментально почало знобити. Вона слухняно зробила кілька ковтків терпкого елю, змочивши горло, але в грудях все одно продовжувало булькати і тиснути.

- Правда, яку я тобі розкрию може вбити мене, - тихо заговорила Джин . - Але якби ж то мене одну, через неї можуть постраждати мої рідні, бо ми всі пов'язані цією правдою.

- Якщо я побачу, що ти довірилася мені повністю і щиро - ніхто не постраждає. Обіцяю.

Вона і так вже знала, що його слову можна вірити, Варон безумовно був чоловіком честі. Але Джин не могла побачити за цими драконівським очами, як він сприйме її таємницю, чи зможе переступити через ще один закон. Обережно взявши його за руку, вона притисла його долоню до своїх грудей. Долоня була гарячою, і від того тепла ставало легше дихати. Варон не відібрав від неї своєї руки і тоді Джин зважилася:

- Цією правди не знає ніхто з владик, ми зберігали її протягом багатьох років. Прошу тільки, наберися терпіння і вислухай до кінця. ... ...Правда в тому, що мій батько з іншого світу, чужинець, безіменний, але йому вдалося всіх перехитрити. Коли він з'явився тут - йшла війна Півночі і Півдня. Горіли селища, люди і маршали гинули сотнями, поранені дракони падали прямо з неба. За болем, жахом і метушнею його просто не помітили. В одному з поселень батька випадково поранили, за ним стала доглядати одна дівчина, якій він і довірився, і яку дуже сильно незабаром покохав. Мою матір. Разом вони бігли на схід, де було багато таких біженців. Батько намагався зрозуміти і прийняти цей світ. Він був чудовою людиною, розумним, добрим, сильним, напевно, так скаже кожна дочка про свого батька, але мій був кращій за всіх, особливий. Першим народився Елтон, потім я, пізніше народилася Ірма. Він любив нас всепоглинаюче, в цьому світі так ніхто не вміє любити, навіть любов матері здавалася біднішою. Батько розповідав дуже багато історій про своє минуле життя, про той світ, де він народився, потай навчав нас наукам і своєї мови. ... А коли в день повноліття Елтона маршали намагалися забрати його первістка - наш батько не зміг з цим змиритися. Він хотів захистити свою дитину, за що його жорстоко побили. Він помер від цих побоїв, не приходячи до тями. І ми залишилися самі - діти і дружина безіменного. Не було ні старшого брата, ні батька - тільки хвора мати і маленька сестра. Ми голодували, і я змушена була полювати, щоб хоч якось прогодувати сім'ю. Я любила ліс, і навіть полювання - тому що там я хоч якось відчувала себе вільною. У ті часи я й зустріла Атавана, який не дав нам померти з голоду, дозволивши мені забрати рибину, яку я виловила в його річці. Після чого він зник на декілька років, і я ще якийсь час пожила. Поки одного разу не зустріла їх. ... Вони виглядали інакше, говорили на чужій мові, але я їх прекрасно розуміла, адже саме цієї мови навчив мене мій батько. Чужинців було восьмеро, три дівчини і п'ятеро хлопців. Вони не були ні лиходіями, ні виродками, і не монстрами. Просто молоді, допитливі, дотепні і що головне - не бажаючі вмирати люди. Я розуміла, що їм загрожує, я навіть сказала їм про це, але я не змогла їх виказати владикам. Я ж не безсердечне чудовисько і не боягузка, може дурна і зухвала, але не підступна. Я стала допомагати їм спочатку заради пам'яті мого батька, потім просто тому що вони мені подобалися і ми подружилися. Я вчила їх нашої мови, ми думали, що вийде так само, як і з батьком. Нікчемні звичайно шанси, але вони все-таки могли спробувати розсіятися по світу, видавши себе за мандрівників. Тільки нашим планам не судилося збутися - нас вистежили. Атавану доповіли, що я допомагала чужинцям, і що я знаю їхню мову. У сказі він убив старосту та його людей, щоб більше ніхто про це не знав. Мені довелося збрехати йому, я сказала, що це чужаки трохи навчили мене говорити їхньою мовою, і що я не змогла зрадити їх по доброті душевній. Тоді Атаван погрозами змусив мене все ж таки зрадити моїх друзів, до яких я дійсно прикипіла душею. Він пригрозив убити мою сім'ю. Мені довелося обирати. Обирати або смерть, або стати безсердечною твариною. В той день я зненавиділа і себе, і Атавана, який в довершення моїх мук, принудив мене ще й обрати жертв для полювання. Решту ти знаєш. Це все, більше мені нічого приховувати - я чиста перед тобою.