Розділ 2

  Ліс був таким реальним, таким, як він його собі і уявляв, коли слухав історії старих. Шорсткі стовбури сосен, до яких так і хотілося доторкнутися долонею. Денне світло, вітер, що гуляє в гілках, чудові маленькі крикливі строкаті птахи. Запах хвої, що забивається у ніздрі. Шматки ваблячого синього неба проглядають крізь верхівки дерев. Такі сни він, народжений під землею, не раз  бачив про світ, що процвітав над ними. Світ, який ні він, ні його батько, ні навіть його дід не бачили на власні очі. Він єдиний в своєму роді, у кого проявився дар, що дозволяв пробиратися на поверхню у снах і дар підкоряти собі волю їх вигнаного в надра землі народу. Але дівчина в його видіннях з'явилася вперше. Людське дівчисько виникло яскравим сяйвом, лишень до неї торкнувся той дракон. Все його єство одразу потяглося до неї, наче він був там, на іншому кінці світу, стояв поруч з нею і відчував перекати спорідненої сили, що зв'язує їх незримою ниткою. Цей зв'язок розливався венами яскравою, пекучою, такою  незвичайною надією. Прямо уві сні його кольнуло передчуття - дівчина зіграє головну роль в руйнуванні їхніх кайданів.

***

   Ще в свої юні роки Джин чітко зрозуміла, що нерозважливо ризикує, граючи з драконом, проте вона не розуміла, чому це відбувається, що нею рухає, і що такого привабливого вона побачила в очах дракона. До цієї самої зустрічі дівчина думала, що буде страшно боятися і ненавидіти всіх підряд владик і драконів, адже через цих владних господарів загинув її батько і десь зник брат. Люди страждали під гнітом владик, смиренно опускаючись перед ними на коліна з видом загнаних жертв. Але Атаван чомусь не вселяв в неї такого огиди і жаху. Навпаки, їй хотілося з ним сперечатися, сміятися, відстоювати своє, грубіянити, але зовсім не ненавидіти. Можливо тому, що в його очах горіла непідробна цікавість, а не принизлива злість. І те, що він дозволив їй впіймати рибу, витягнув її з річки, подарував свій лук,— все це разом взагалі не пов'язувалося з підступністю згаданих панів. І цей  дракон — драконом вона була вражена до глибини душі!

Тому про свої зустрічі з владикою Джин не розповіла нікому. Подарований Атаваном лук і сагайдак вона намагалась ховати від чужих очей, поки якось хлопцеві з їхнього селища все ж вдалося побачити цю чудову витончену зброю з хитромудрим різьбленням і стріли із наконечниками з драконячої кістки. Подібного лука не було ні в кого в селищі, навіть у старости, і, природно, в один злощасний день лук просто зник! Вірніше, Джин точно знала, хто його у неї вкрав, чому її запальна натура не змогла стриматися.

***

    Усі роззяви селища настільки були захоплені  бійкою, що не одразу помітили трьох вершників, які виринули з лісу. Забіяки останніми з подивом виявили, що селяни звалилися на коліна.

Джин і так була на землі, тому вона просто обернулася, і навіть не здивувалася, що знову побачила Атавана. Правда, цього разу з ним було ще двоє владик, таких же молодих зарозумілих панів, які поглядали на все звисока і з презирством.

- Що тут сталося? Старосту мені до ноги!— гучно крикнув Атаван, витончено зістрибуючи з коня.

- Дітлахи побилися, ваша владність, тільки і всього, — поспішив відповісти староста, який підскочив одразу, запобігливо зазираючи в очі владикам. — З чим панове до нас завітали?

Але Атаван навіть не глянув на огрядного призначеного відповідальним за це поселення чоловіка, який з переляку вкрився  жахливими червоними плямами. Владики рідко обдаровували людей своєю прямою увагою. Не став винятком і цей випадок. Владика відразу попрямував до Джин, яка старанно витирала кров з розбитої губи.

- А ти, я бачу, задирака!—підняв він її за підборіддя і з запитом поглянув  на дівчину.

- Він вкрав мій лук! —заявила вона, кидаючи докірливий погляд на кривдника, що тупотів осторонь.

Атаван повільно перевів свій спопеляючий драконячий погляд на хлопця, трохи старшого за Джин. Подивився так, що у бідолахи миттєво підкосилися ноги!

- Принеси те, що тобі не належить! — гаркнув він йому, і того немов вітром здуло. Через мить він прибіг назад, несучи лук та стріли, і кладучи все це до ніг Джин. Атаван тим часом не поспішаючи скинув свій важкий плащ, ремінь з величезним мечем, владно поманивши до себе злодія.

- З дівчиною побився? Герой! А тепер бийся зі мною!

- Владико, даруйте, —з жахом замимрив хлопчина, задкуючи і мало не пригинаючись до землі. — Я повік більше чужого не візьму!

- Так пізно вже проситися. Я сказав—йди сюди,— інакше всю твою родину розтерзають дракони! Нас якраз туга з'їдає, шукаємо чим би таким зайнятися.

Будь-кому було зрозуміло, хто переможе, і яка доля чекає нещасного. Адже у владик було стільки драконячої божевільної сили, що вони могли голими руками коням голови відкручувати. Джин похолола, усвідомивши, що через неї її сусіда зараз  скалічать. Такого покарання вона йому зовсім не бажала, бо вже й сама надавала йому стусанів.

- Атаване, не треба, прошу тебе! —благала вона, навіть не помічаючи, що звертається до нього у вільному тоні, неначе вони були рівнею. Зате інші встигли відзначити, що молодий владика начебто нічого не помітив, анітрохи не образившись на неповагу з боку дівчини. — Атаване, адже він все усвідомив, лук повернув, а синці пройдуть. Це не вартує, щоб вбивати людину!

- Мила моя Джинджер, — їдко посміхаючись, поглянув на неї Атаван. - Якщо ти будеш його захищати — я його точно вб'ю. - До мене, нікчемо! - знову перемкнув він свою увагу на обрану жертву.

Втрачаючи свідомість від переляку, злодюжка поплентався на напівзігнутих, мляво замахнувся на владику, який пашів гнівом. А той, втрачаючи терпіння і розуміючи, що ніякого поєдинку не буде, схопив бідолашного, по черзі зламав йому об своє коліно обидві руки. Хлопець заволав від нестерпного болю. Він голосив так, що у мешканців, хто  спостерігав за всім цим,  волосся на потилиці почало ворушитися. Але Джин злякало інше — те, що самому Атавану це приносило задоволення.