Розділ перший. Дорога на край світу. Рудий кіт.

Ранок прийшов із першими золотистими променями, що пробивалися крізь тонкі штори

• Ну що прокинулась?
• Так. Можна ще  5 хвилин?
• З твоїми  п’ятьма хвилинами ми й за тиждень не дістанемось до «Лібре». Ти ж розумієш поки ми можемо подорожувати удвох. До того часу як не прокачаємо свої навички.
• От біда з цими птахами, так і тягне мене до співочих.
• Чим же тобі мій режим не вгодив? Організм у мене такий не люблю я спати і взагалі ваші сови і жайворонки то якась нісенітниця, от скажи а хто я тоді, якщо лягаю пізно і прокидаюсь рано? Або ж рано лягаю і пізно встаю. Я от собі думаю треба у цей список нести нових птахів, або ж взагалі за нього забути а то ми цим дискримінуємо інших. І це ж просто режим, який ми самі собі створюємо. А ти знала….
• Еш. Вистачить, а то завелася, я тебе знаю ото цей потік свідомости надовго, все, все вирушаємо. Ходімо зберемо енергію, там же потрібно подолати цілі персеки а я ще не їла. Хочу сииииру.
• Хочу м’яяяяяяса.
• Вічно ти зі своїм м’ясом….
• Я ж казала якщо я не з’їм вітаміна м’яса я зла…
• О ні. Ходімо по твоє м’ясо в злості я тебе не зможу зупинити, ти ж тоді ненароком і кілька струн знищити можеш…
• Урааа, я знаю чудове місце де смачний сир і м’ясо, кажуть там все органічне людство на Землі по трохи починає розуміти свій світ і вони боряться за її екологію

Генерали вирушили до кафе «Бриль», яке знаходилось недалеко від готелю де вони зупинились, це приємна місцина яка знаходилась недалеко від бору там також протікала річка Ісла, яка чудово доповнювала краєвид своїми порогами. Спів птахів розлітався ранковим лісом ніби ноти по струнам гітари. Грала мелодія яку можна почути лише раз. Ранкова  роса зависла на хвої і виблискувала срібними вогнями. Туман легенько спадав по шляху падаючи в холодну воду і покривав її пухким килимом.

Спів птахів розлітався ранковим лісом, ніби ноти по струнам гітари. Грала мелодія, яку можна почути лише раз. Ранкова роса зависла на хвої і виблискувала срібними вогнями. Туман легенько спадав по шляху, падаючи в холодну воду і покривав її пухким килимом.  

Річка Ісла, яка чудово доповнювала краєвид своїми порогами, гомінливо несла свої води. Її звук був бадьорою противагою вчорашній сонній тиші кафе «Неон». Повітря було гострим і свіжим, наповненим ароматом соснової хвої та вологого ґрунту.

Кафе «Бриль» виявилося саме таким, як уявляла Еш: затишний, дерев’яний будиночок із широким, критим соломою, дахом — справжнім «брилем». Біля входу стояли діжки з квітами та невелика крейдяна дошка з меню, написаним від руки.

— Бачиш, Лі, тут навіть стільці наче створені для того, щоб не поспішати, — сказала Еш, вдихаючи аромат свіжоспеченого хліба і чогось незмінно м’ясного.

— Сподіваюся, ти не почнеш філософствувати про боротьбу за екологію, доки ми не з'їмо. Нам потрібна енергія для "персеків", — Лі посміхнулася, але поспішила до дверей.

Вони відчинили двері. Замість неонових вогнів «Неону», «Бриль» зустрів їх м’яким, теплим світлом, що ллється з великих вікон. Повітря наповнилося запахом кави, сиру та багаття. На дерев'яному підвіконні, пригрітий променями вранішнього сонця, лежав неймовірно пухнастий рудий кіт, загорнутий у калачик. Його хутро виблискувало, ніби маленька золотава хмаринка, і він спав так безтурботно, що Еш ледь стримала бажання його погладити.

— Я впевнена, він місцевий філософ, — прошепотіла Еш, намагаючись не злякати кота. Вона обережно обійшла дерев’яний столик, біля якого спав рудий красень.

Замість високих барних стійок, тут панувала атмосфера великої сільської кухні. Стіни були прикрашені старовинними фотографіями, на яких усміхалися бородаті чоловіки та жінки у хустках. На полицях, прикрашених мереживом, стояли глиняні глечики та банки з домашнім варенням. По центру зали стояв великий, обтесаний стіл з товстих дощок, де кілька відвідувачів вже смакували ранковий обід, тихо перемовляючись.

З-за дерев’яного прилавка, заставленого свіжими пирогами та гігантськими колесами сиру, виглянула жінка. Її обличчя було доброзичливим і повним зморшок навколо очей, що свідчило про часту посмішку.

— Доброго ранку, дівчата! Проходьте, не соромтеся! Свіженька кава і найкращі млинці з лісовими ягодами сьогодні у меню, — вона витерла руки об фартух і широко посміхнулася, вказуючи рукою на вільний столик біля вікна, з якого було видно тиху вуличку.

— Бачиш, Лі? Тут немає жодного натяку на поспіх. Вони навіть готують каву так, ніби це медитація, — Еш повела носом, смакуючи запах кавових зерен.

Лі, яка вже подумки прорахувала, скільки млинців може з’їсти перед "персеками" (екскурсією, заради якої вони приїхали), кивнула і потягла подругу до столу.

— Домовилися. Але якщо ти будеш медитувати над кавою довше п’яти хвилин, я почну бити тебе виделкою. Треба поповнювати запаси енергії.

Вони присіли. Дерев'яні стільці були справді неймовірно зручними. Жінка, яка представилася пані Оленою, принесла їм гігантські глиняні чашки кави, що парувала, та дві порції золотавих млинців, прикрашених гіркою свіжих ягід та ложкою густої сметани.

— Ну що, — сказала Лі, наминаючи млинець, — за наш успіх і за…

— ...за нові пригоди, що починаються із запаху кави та сплячого рудого кота, — закінчила Еш, піднімаючи свою чашку.