Розділ перший. Дорога на край світу. Тінь минулого.

Як генерали виїхали з-під яскравого неонового світла кафе і їхали дорогою, яка губилася в темряві під трьома місяцями. У салоні машини було тихо, чутно було лише м'яке гудіння двигуна. Напруга дня потроху спадала, але щось не давало спокою Лі. Вона дивилася у вікно, і її обличчя, освітлене місячним світлом, здавалося серйознішим, ніж зазвичай.

— Щось не так, Лі? — запитала Еш, не відриваючи погляду від дороги. — Ти занадто довго мовчиш.

Лі стиснула губи, знову дивлячись на ключі «вето», які вона тримала в руках. Один із них — спіраль ДНК — нагадав їй про щось. Про щось, що сталося багато років тому, під час їхньої першої великої місії, коли вони ще були молодими агентами. Тоді вони теж шукали артефакт, але він виявився пасткою. У результаті вони втратили свого наставника і ледь не загинули самі.

— Пам’ятаєш... — її голос був ледь чутним, — ту місію в Туманному вимірі? З тими кристалами часу?

Туманний вимір — це не просто світ, оповитий туманом, а вимір, що складається з туману. Там немає ні сонця, ні зірок, ні трьох місяців. Немає горизонту, і навіть поняття «вгору» і «вниз» стають відносними. Є тільки нескінченна сіризна оповита їдким відчуттям втрати та болю, що огортає все, проникає під одяг, до кісток. Повітря там холодне й вологе, пахне сирою землею та забуттям.

На поверхні немає ніяких орієнтирів. Земля стала лише ілюзією за спогадами це  м'який, пружний, схожий на мох ґрунт, що поглинає кроки та звуки. Туман постійно змінюється, то стає густішим, то розсіюється, відкриваючи химерні, ілюзорні образи. Ці образами утворюються і існують за рахунок генераторів які потрапляють у той світ. А генераторами і є людські душі. Кожна загублена душа стає джерелом енергії для виміру, проектуючи свої спогади, страхи та бажання у вигляді об’ємних ілюзій, що перетворюють найпростіший шлях на лабіринт. Це не просто атмосферне явище, а головний інструмент виміру для дезорієнтації своїх жертв.

Він впливає на сприйняття, спотворюючи реальність і створюючи ментальні пастки. Голоси та звуки тут збивають з пантелику, лунаючи звідкись здалеку або, навпаки, нашіптуючи прямо у вухо. Це місце перетворює найпростіший шлях на лабіринт, змушуючи забути, звідки ти прийшов і куди прямуєш. Саме тому, коли генерали шукали там кристали часу, вони не змогли знайти вихід. Вони блукали в пастці, створеній туманом, що використав емоційне ехо сотень загиблих. Це місце перетворювало їхні власні думки на реальність світ який перетворив образ їх наставника на обіцяний шлях до виходу і змусив Лі зробити фатальний вибір.

Тепер, знаючи це, біль Лі стає ще сильнішим. Це не просто невдала місія, а травма, де вона не змогла врятувати не тільки свого наставника, але й його душу. Це робить її обережною, холоднокровною і завжди готовою до найгіршого, адже вона знає, що за кожною ілюзією стоїть чиясь загублена душа. Туманний вимір залишив свій  відбиток перетворивши частини їх душ на обережного та недовірливого генерала, яким вона є зараз. Саме тому згадка про нього викликає в неї таку сильну реакцію.

Еш міцніше стиснула кермо. Вона знала, що Лі має на увазі. Та невдала місія залишила глибокий шрам на обох, але для Лі це було більше. Вона звинувачувала себе в тому, що не змогла передбачити пастку, і це зробило її обережною, холоднокровною і завжди готовою до найгіршого. Саме тому вона була такою недовірливою до Голін і так уважно вивчала газету.

— Той ключ... — Лі знову подивилася на спіраль. — Він схожий на той, що ми шукали тоді. На той, що був пасткою.

— Лі, це інший світ. Це інша місія, — обережно заперечила Еш, намагаючись заспокоїти її, але сама відчувала, як її серцебиття прискорилося.

— А що, якщо це не так? Що, якщо це все — частина чогось більшого? Що, якщо ворог, якого ми вважали переможеним, знову повернувся?

Лі повільно опустила голову, а потім її погляд став абсолютно холодним. Це був погляд генерала, готового до бою. Вона знала, що має рацію. Її інтуїція, відточена роками помилок, не могла помилятися. Тепер ця подорож була не просто черговою місією, а особистою справою, де минуле знову давало про себе знати. Їм доведеться розплутати цю таємницю, щоб нарешті покласти край своїм власним примарним спогадам.

Коли молоді агенти Еш і Лі потрапили в Туманний вимір, вони ще не були безсмертними генералами. Це був їхній перший, але далеко не найпростіший досвід. Туманний вимір, що харчується душами, почав поглинати їх, намагаючись перетворити на нові "генератори" ілюзій. Але їхня воля та сила, об'єднані в бажанні жити, були занадто потужними.

Вони не змогли врятувати наставника. Його душа була повністю поглинена. Але вони самі зуміли вирватися. Вони вирвалися з виміру, але не без втрат. Туманний вимір забрав у них не все, а лише частину їхніх душ — найуразливішу їхню частину. Забрав спогади про минуле життя яке було до того світу, їх справжні імена, що робили їх звичайними людьми. Натомість він залишив у них незламну волю до життя та незрозумілу силу.

Після повернення вони усвідомили, що перестали старіти. Їхні рани гоїлися набагато швидше. А коли вони об'єднали свої сили, вони виявили нові здібності: Еш — телепортацію, а Лі — можливість створювати бар'єри та псевдовиміри. Це була плата за порятунок, ціна, яку вони заплатили за те, що вирвалися з пастки Туманного виміру.

Імена Еш і Лі були дані їм після цього. "Еш" (Ash — з англійської "попіл") — як символ того, що з минулого залишився лише попіл, а "Лі" (Lee — як "лотос") — як символ, що відтепер її головна мета — захистити інших від такої ж долі. Ці імена мають бути нагадуванням про те, що сталося, про долю.