Розділ перший. Дорога на край світу. Вступ.

Тиша впала на цей світ, як м'яка, оксамитова ковдра. Сонце, що вже торкалося обрію, розливало у небі відтінки блакитного й багряного, змішуючи їх із помаранчевим і золотим, ніби художник творив свій останній шедевр. Цей захід сонця мав особливий, гнітючий та водночас тріумфальний настрій. Не лише через свою неземну красу, а й через передчуття, що народжувалося в душі кожного, хто міг спостерігати за ним. Світанок наступного дня буде, отже є надія на те що з ним прийде щось хороше.

Минула вічність з того моменту, як генерали Еш і Лі ступили на цю землю. Вони були тут лише кілька годин, але відчуття чужого світу вже в'їлося в їхні кістки. Дикий, незвичний, цей світ сповнений таємниць, які потрібно було вирішити, але часу на це було обмаль.

На горизонті, виднілись могутні багатовікові ліси, вони ніби давні духи оберігали це місце і їх душі були запечатані в тих величних постатях, в далині  показався силует селища. Будинки, криті каменем, стояли на пагорбах, освітлені останніми променями сонця, ніби маленькі, тихі свічки. Повітря було наповнене запахом вологої землі та диму з коминкових труб, що звивався вгору, неначе сірі змії, які танцюють у безмежному просторі. Зірки одна за одною почали встеляти небо, вони такі яскраві що здавалось ніби вони ще трішки і стануть надновими, поруч з ними — три місяці, що об'єдналися в небесному танці. Два з них були блідо-золотими, а один — криваво-червоним, і всі вони об’єдналися в дивовижному небесному танці, відкидаючи довгі тіні на густі, вікові ліси. Це видовище заворожувало й одночасно лякало, підкреслюючи, наскільки цей світ відрізняється від тих, звідки вони прибули. Саме ці три місяці, за легендами, й забезпечували кругообіг енергії, який живив не тільки природу, а й усе живе. Це видовище заворожувало й одночасно лякало. Світи переплетені у своїй вічності вони неслись безоднею у хвилях блакиті та незвіданості, стільки відкритів ще у цих світах, мати б змогу усвідомити істину.

Повітря цього світу було просякнуте запахом вологої землі й терпкої хвої. Сонце, що вже торкалося обрію, розливало по небу відтінки червоного й багряного, змішуючи їх із помаранчевим і золотим, ніби невідомий художник завершував свій останній шедевр. Цей захід сонця мав особливий, гнітючий настрій, що викликав передчуття швидкого морозу. Генерали Еш і Лі відчували це на рівні інтуїції, адже їхній організм, адаптований до безлічі паралелей, миттєво вловлював найменші зміни.