Наталка

Можна вас на хвилиночку?

У вас є п'ятдесят копійок вашого дорогоцінного часу? Ні, не часу, а денюжек... Хоча до чого тут гроші, коли вже немає часу. Зовсім. Коли ти мертва — впала, брудна, смердюча, між сміттєвими контейнерами, упившись сурогатом, і замерзла. А може, не замерзла. Може, просто серце не витримало. Серце... А чи було воно? Серце.

Те, що билося під колись гарними грудьми, які так любили м'яти і стискати, було пульсуючим м'язом. А серце? Де воно, серце? Невже вирвано — тоді, тими самими щипцями, які проникли всередину і обірвали то саме, заради чого і варто було жити, заради чого все і було, заради донечки...

Донечко, донечко, донечко... Ти йдеш, така красива, юна, жива. Можна тебе на хвилинку? Є у тебе?..

Що ж попросити?..

Прости мене, донечко! Прости мене, мамку твою, що не народила тебя!!! Прости мене...

А як же ти народилася? Як?! Як ти виросла такою гарною? Як — ти — врятувалася від тих щипців? Христос? Він, так? Він тобі допоміг? Христос, Боженька!!!

Нестерпно.

Треба випити.

Заглушити, забути, не відчувати.

Так вже начебто все: нічим відчувати. Нетуті тіла. Підібрали, констатували, кинули в топку. Разом з серцем. Якого не було. Або все-таки було? А тепер — ні. Нічого немає, залишилася тільки біль. І порожнеча замість вічності.

Можна вас на хвилиночку?

І не знаю чого попросити. П'ятдесят копійок? А може, більше? Може, відразу на всю аптечну бульбашку вийде урвати?

Донечка, допоможи мені, будь ласка. Мені не вистачає на автобус; я тут затрималася; мені треба виїхати, а немає грошей. Або часу? Або життя?!

Донечка!!!

Подайте на їжу, або купіть що-небудь поїсти...

Ні, не те. Все, не те. А як по-іншому? Як пробачити себе!?

Як назбирати кишеньку грошиків, щоб викупити на них прощення?

Як повернутися назад?

Як забути?

Як знайти те, що безповоротно втрачено.

Подайте...

І кожен раз — ніби в бездонну прірву.

Не вирватися.